Літературно-музична композиція Імя Шевченка стукає в серця (6 клас)

Сценарій до тижня рідної мови
Літературно-музична композиція "Ім’я Шевченка стукає в серця»
Мета: ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т.Г. Шевченка, працювати над розвитком їх активного мовлення – виробляти в учнів уміння зв’язно висловлювати свої думки, розвивати їх акторські здібності в декламуванні віршів, продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова, виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.
Оформлення: святково прибрана світлиця, портрет Тараса Шевченка, рушники, серветки, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації.

Хід заходу

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.
Запалює свічку.
Ведучий 1:
Хай палає свічка.
Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Звучить мелодійна музика та вірш М.Бригільського.
Ведуча: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Ведучий: Ти, Тарасе, сьогодні
Нас докупи зібрав
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Учень 1: Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо
(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.
Ведуча
Тарас Шевченко - провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:
...Вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Ведучий
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Звучить пісня "Садок вишневий коло хати ".(сопілка)
Ведуча
В похилій хаті край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Виходить молода мати з немовлям.
Мати
Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником - кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..
Ведучий
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Батько
(входить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.
Ведучий
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі -
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.
Ведуча
Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все. що було йому близьке
Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало».
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло.
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога
Уже покликали до паю,
А собі у бур’яні
Молюся Богуі не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та не довго сонце гріло,
Недовго молилось
Запекло, почервоніло,
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкії сльози!..
А дівчина при самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Тай почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала
Оксана.
Чом же ти плачеш? Ох дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй Тарасику, адже кажуть, що ти найкраще від усіх читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще кажуть, малюєш. От виростеш, будеш малярем.
Тарас.
Еге ж, малярем.
Оксана.
І розмалюєш нашу хату.
Тарас.
Атож. А всі кажуть, що я велике ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.
Оксана.
Авжеш, будеш! Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питочки хочуть! Жени їх до води!
Оксана і Тарас вибігають.
Ведучий. (голос за сценою).
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
МоєЛани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Хлопчик
Залишившись без батька й матері, малий Тарас став школярем – попихачем у дяка. І хоча забаганки п’яного дяка треба було виконувати з рабською покірністю, обдарований від природи малий Тарас за два роки пройшов Граматику, Часословець і Псалтир.
Давно те діялось. Ще в школі
Таки в учителя – дяка
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду.
(Тарас –підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)
Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.
Яринка (жахнувшись)
Ой! Капосний, злякав. (Удавано б'є Тараса.) Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким... (Оглядається.) Я й так боюся твого дяка...
Тарас (сміючись)
Його немає дома - не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?
Яринка
У нього ніс такий... Він страшний мені...
Тарас
Правда, він як нап'ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно, в шинок...
Яринка
А ще - дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.
Тарас (бере свитку)
Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш...
Яринка
І це ось тобі... (Дає хліб і глечик молока.) Пообідаєш, а закусиш цими яблуками (дає двоє великих яблук).
Тарас (зрадівши)
Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко.) Ой, добре!.. На, покуштуй (дає Яринці).
Яринка
Не треба. Я ще їстиму такі...
Тарас
А де ж ти їх візьмеш?
Яринка
Оксанка дасть.
Тарас (вражено)
Оксанка?.. Коваленкова?..
Яринка
Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом...
Тарас
То це Оксанчині яблука?
Яринка
Угу... Тільки ти не скажеш їй? Кажи - не скажеш? Вона дала для тебе і просила...
Тарас
Мовчати?
Яринка
Атож...
Тарас (дивиться на свитку)
І це, певно, її робота?
Яринка
Ні, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Не скажеш?..
Тарас (задумливо)
Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?
Яринка
Я не знаю. Чомусь зобиджається...

Тарас
Зобиджається? На мене? Хіба казала?
Яринка
Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся.. А чого ти, Тарасику, на неї?. Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти...
Тарас
Вона добра... А ще що вона казала?
Яринка
Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.
Тарас
Так, а про мене що?
Яринка
Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим...
Тарас
Ще й обдертим...
Яринка
Соромишся її?
Тарас киває головою.
Яринка
Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу...
Тарас
З Оксанкою?.. Не треба...
Яринка
А чому?
Тарас
Я сам... (Сумно.) Вона вже помічає...
Яринка
Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята... Говорила, що ти їй книжечки читав, малював... А в тебе є той малюнок? Покажи...
Тарас
Є десь... захований. Не варто показувати.
Яринка
Тарасику, покажи мені...
Тарас
А навіщо? Він ще незакінчений.
Яринка
Все одно, покажи, Тарасику, мені цікаво.
Тарас
Добре, тільки тобі одній... (Побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки) Ось мої малюнки...
Яринка (дивиться на дощечки)
Оксана... похожа... Як жива!.. І хата наша... Невже це ти?
Тарас
А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж - п'є.
Яринка
А чого ж на дощечках?
Тарас
Паперу катма... Дяк не завжди дає.
Яринка
Я візьму й покажу Оксані.



Тарас (забирає малюнки)
Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді... Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.
Ведуча
Йшли рокиРоки поневірянь, пригнічень, знущаньАле, мабуть, Шевченко народився під щасливою зорею, як казала колись баба - повитуха. Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року, день, який став найщасливішим днем у житті Шевченка – його було викуплено із кріпацької неволі. Йому було 24 роки.
Голос Тараса (за сценою)
Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь - велике щастя бути вольним чоловіком, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить.
( Пісня) (Звучить пісня) «Думи, мої думи»
Ведучий
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.
Ведуча 1.
Минуло багато років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила. Які б нещастя й муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Тарас Шевченко, його «Заповіт». Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме наснаги.
Ведучий 2. Тож, нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти нашу мову, мову нашого народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.
Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.
Учень декламує «Заповіт» (запис)
Ведучі виходять.
Ведуча
Слався, Тарасе великий,
столунно, стосвітно.
Слався у душах і думах
на вольній землі.
Час тріумфальний стомовним
гряде "Заповітом" -
Свято в родині твоїй немалій.
Ведуча
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття,
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.

Під звуки пісні "Реве та стогне Дніпр широкий" на сцену виходять усі учасники свята.



Інсценізація «До школи».
Дійові особи: Тарас, дід Іван, мати Тараса.
(Подвір’я. Дід сидить на колоді, вирізає ложки. Мати Тараса коло нього латає сорочку. Чути спів пісні.
Лугом іду, коня веду,
Розвивайся, луже,
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже.)
Дід.
- Чия то дівчина так гарно співає?
Мати.
- Та то наш Тарас. Ще отченашу добре не знає, а до пісень, як старий. Он як виводить.
(Тарас знову співає.)
Дід.
- Добрий голос, дякові б придався.
Мати.
- Та вже восьмий рочок минув.
Дід.
- У школу пора посилати, на криласі співатиме. (Пауза.)
Дід.
- Тарасику, іди-но сюди, дитинко. ( Тарас підбігає до діда). Оце дивлюсь на тебе, Тарасе, так ти вже справжній козак! А скажи-но мені, онуку, чи не набридло тобі по бур’янах з хлопцями гасати, а, може б, за діло серйозне взятися тобі пора - вчитися в школі, будеш учити азбуку.
Тарас.
- Дідуню, а воно трудно?
Дід.
- Та ні, онуку, треба лише добре придивлятися, запам’ятовувати, то й грамота швидко даватиметься. Я ж читаю, і батько твій навчився
Тарас.
- І я навчуся!
Дід.
- Так, ріднесенький, навчися і читати, і писати. ( Гладить онука по голівці).
Тарас.
-Дідуню, а малювати я навчуся?Дід.
- Ну, малювати навчишся, як буде кебета..,то не так просто..,треба дуже хотіти і старатися. (Пауза).
Дід.
- Тарасику, зайди в хату, там на покуті є Псалтир, принеси його сюди. Оце, перевірю твою пам’ять. (Тарас іде до хати. Через кілька хвилин приносить Псалтир, подає дідові. Дід поправляє вуса, цілує святу книгу, хреститься і поволі читає) «Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засідання блюзнірів не ступає. Але в Господа в Законі за милування має і над його законом день і ніч розважає. Він – мов те дерево, посаджене над потоками водними, що плід свій дає у свою пору і що лист його не в’яне, і все, що чинить він, йому вдається. Бо про путь праведників Господь дбає, а путь же безбожників пропаде».
( Увесь час, поки дід читає, Тарас пильно придивляється до літер ).
Тарас.
- Дідуню, а як оту букву звуть, що хвостик вгору і хвостик вниз?
Дід.
- То – «буки».
Тарас. - Яка вона дивна!
Дід.
- А це, Тарасе, аз! Ну, кажи: «Аз!». Бачиш, вона неначе дряпак!
Тарас.
- Це – аз, аз,аз!
Дід.
- А це?
Тарас.
- «Буки»!
Дід.
- Добре! А тепер дивися: це – «веді», це – «глагол», а це – «добро». Запам’ятав?
Тарас.
- Ну, перевірте мене. (Дід показує літери, а Тарас називає).
Дід.
- А це яка буква?
Тарас.
- Це – дряпак!
Дід.
- Та ні ж бо, це ж аз, аз, аз!
Тарас.
- Я навчусь читати, писати, а потім – малювати? Я буду малярем! А тоді намалюю і вас, і нашу хату, і Оксаночку.
Дід.
- Катре, іди з Тарасом до хати. Приготуй йому на завтра чисту сорочку, змий голівку, бо завтра таки неодмінно відведу онука до школи. А ти, Тарасе, слухайся матері, коли лягатимеш спати – помолися Богу і попроси нього благословення на свою голівку.
Катерина.
- Добре, батьку (Пауза. Встає мати, бере сина за руку, йдуть до хати. Дід встає, хрестить, благословляє їх, знову сідає і знову вирізає ложки).






















Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.
Яринка (жахнувшись)
Ой! Капосний, злякав. (Удавано б'є Тараса.) Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким... (Оглядається.) Я й так боюся твого дяка...
Тарас (сміючись)
Його немає дома - не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?
Яринка
У нього ніс такий... Він страшний мені...
Тарас
Правда, він як нап'ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно, в шинок...
Яринка
А ще - дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.
Тарас (бере свитку)
Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш...
Яринка
І це ось тобі... (Дає хліб і глечик молока.) Пообідаєш, а закусиш цими яблуками (дає двоє великих яблук).
Тарас (зрадівши)
Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко.) Ой, добре!.. На, покуштуй (дає Яринці).
Яринка
Не треба. Я ще їстиму такі...
Тарас
А де ж ти їх візьмеш?
Яринка
Оксанка дасть.
Тарас (вражено)
Оксанка?.. Коваленкова?..
Яринка
Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом...
Тарас
То це Оксанчині яблука?
Яринка
Угу... Тільки ти не скажеш їй? Кажи - не скажеш? Вона дала для тебе і просила...
Тарас
Мовчати?
Яринка
Атож...
Тарас (дивиться на свитку)
І це, певно, її робота?
Яринка
Ні, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Не скажеш?..
Тарас (задумливо)
Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?
Яринка
Я не знаю. Чомусь зобиджається...
Тарас
Зобиджається? На мене? Хіба казала?
Яринка
Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся.. А чого ти, Тарасику, на неї?. Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти...
Тарас
Вона добра... А ще що вона казала?
Яринка
Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.
Тарас
Так, а про мене що?
Яринка
Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим...
Тарас
Ще й обдертим...
Яринка
Соромишся її?
Тарас киває головою.
Яринка
Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу...
Тарас
З Оксанкою?.. Не треба...
Яринка
А чому?
Тарас
Я сам... (Сумно.) Вона вже помічає...
Яринка
Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята... Говорила, що ти їй книжечки читав, малював... А в тебе є той малюнок? Покажи...
Тарас
Є десь... захований. Не варто показувати.
Яринка
Тарасику, покажи мені...
Тарас
А навіщо? Він ще незакінчений.
Яринка
Все одно, покажи, Тарасику, мені цікаво.
Тарас
Добре, тільки тобі одній... (Побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки) Ось мої малюнки...
Яринка (дивиться на дощечки)
Оксана... похожа... Як жива!.. І хата наша... Невже це ти?
Тарас
А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж - п'є.
Яринка
А чого ж на дощечках?
Тарас
Паперу катма... Дяк не завжди дає.
Яринка
Я візьму й покажу Оксані.
Тарас (забирає малюнки)
Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді... Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.