Внеклассное мероприятие «Любові пам’ять незабутня» Жінки в житті Т.Г.Шевченка

«Любові пам’ять незабутня»
Жінки в житті Т.Г.Шевченка
Мені ж , мій Боже ,на землі
Подай любов ,сердечний рай !
І більш нічого не давай !
Літературна композиція «Весна»
(Музичний супровід)
Жіноче серце! Чи ти лід студений?
Чи запашний чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все?
Чи ти така, як тихі сни?
Чи б'єшся ти? Яка твоя любов?
У що ти віриш? Чим живеш?
Чого бажаєш знов?
Не знаю, люди, жінка це, а чи весна –
Така ж чарівна, ніжна, трепетна вона...
А, може, це весняна красна чічка,
А може це яскрава, пломениста свічка?
Музи Шевченка:
Я - жінка, я - свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я - ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки...
Я - жінка, я - річка, бурхлива й невпинна,
Що часом ламає верхи берегів.
Хто сказав, що я покоритись повинна?
Все це вигадка чоловіків!
Я - жінка, я дійсно слабка половина,
І все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці я крапля остання,
Із уст твоїх згірклих я липовий мед...
Шевченко:
Я свічку засвітив колись...
До дна відтоді келих горя випито.
Ще трохи і... молись чи не молись,
Із рук тремтячих недогарок випаде.
Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,
Крізь морок тюрем, через грати відчаю.
Він погасав, але я знов і знов
Од свого серця цю свічу засвічую!
Ведуча:
Відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, ми дедалі глибше осягаємо його геніальність,
наближаємося до пізнання філософії його впливу на долю України. По життю поета вело велике почуття
любові, окрилювало, надихало на творчість.
Ведучий:
Будучи емоційною і чутливою натурою, Тарас Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Маючи
унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був
приреченим на успіх у жінок. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя
жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв...
Ведуча:
Хто ж вони, ті Музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, яких любив він, і любили його...
Сторінка 1
«Ми вкупочці росли колись»
Ведуча .
Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко – юної Беатріче його поезій .
Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»
Оксана: Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, ще й ,кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть , що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.
Оксана: Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть! Жени їх до води!
Оксана і Тарас вибігають.
Оксана. Тарасику!
Тарас. Ой, Оксаночко, ти у віночку найкраща за всіх панянок на землі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.
Оксана. Із срібними?
Тарас. І золотими дзвіночками на каблучках.
Оксана. Ще ні в кого таких не було.
Тарас. А в тебе будуть.
Оксана. За що ж справимо?
Тарас. Одіб’ємося від злиднів, тоді й усе буде, і по дзвіночках угадаю: ти йдеш.
Оксана. Тарасику я без тебе нікуди.
Тарас. А як до пана покличуть?
Оксана. Не піду! Хоч убий, не піду!
Тарас. І я не віддам тебе нікому.
Оксана. Ой, побіжу, бо ще є робота на городі.
Ведуча .
Нічого не вийшло з того кохання . Але першого кохання , як перших сліз , видавле-них кривдою та несправедливістю , такі люди , як Шевченко , довіку не забувають . Не забуває і Тарас своєї Оксани . Героїню кращої своєї поеми «Гайдамаки» він назвав Оксаною . Шевченко згадав знов Оксану , перебуваючи в далекій чужині .
Ведуча.
Минуло 10 літ після написання цього вірша . Тарас приїхав до рідного села , перед ним воскрес образ Оксани . Чи жива ота Оксана кучерява , що з нами гралася колись?
Вірш «Мене по волі і неволі»
Ми вкупочці колись росли ,  Маленькими собі любились,  А матері на нас дивились  Та говорили, що колись  Одружимо їх. Не вгадали.  Старі зарані повмирали ,  А ми малими розійшлись  Та вже й не сходились ніколи.  Мене по волі і неволі  Носило всюди. Принесло  На старість ледве і додому. 
Хрести дубові посхилялись,  Слова дощем позамивались...  І не дощем, і не слова  Гладесенько Сатурн  стирає...  Нехай з святими спочивають  Мої старі... "Чи жива  Ота Оксаночка?" — питаю  У брата тихо я. "Яка?"  "Ота маленька, кучерява,  Що з нами гралася колись.  Чого ж ти, брате, зажуривсь?"  "Я не журюсь. Помандрувала  Ота Оксаночка в поход  За москалями та й пропала.  Вернулась, правда, через год,  Та що з того. З байстрям вернулась.  Острижена. Було, вночі  Сидить під тином, мов зозуля,  Та кукає; або кричить,  Або тихесенько співає  Та ніби коси розплітає.  А потім знов кудись пішла,  Ніхто не знає, де поділась,  Занапастилась, одуріла.  А що за дівчина була,  Так так що краля! і не вбога,  Та талану господь не дав..."  А може, й дав, та хтось украв,  І одурив святого бога. 
Танець «А калина не верба»
Сторінка 2
«У Вільні городі преславнім»
Ведуча .
Схожою на Оксану ( старша , лагідна ), була польська швачка Ядвіга Гусиковська . Теж чорноброва , друге юнацьке кохання Шевченка . Вона вчила Тараса польської мови , по-сестринськи жаліла його , дала йому відчути різницю між вільним і кріпаком . Вони часто прогулювались вздовж берега , Ядвіга розповідала Тарасу про таємні товариства , про свободу . Вона багато турбувалася про нього , але забажала , щоб Шевченко зрікся української мови і Батьківщини , щоб залишився назавжди в Польщі .
Ведучий
Бідному сиротині важко було обирати , він марнів на очах . Недовго , одначе , 16-літній Тарас втішався щастям кохання . Наближалась польська революція 1830 року . Тарас разом з паном Енгельгардом вирушив до Петербурга .
Сценка
За кілька днів, у суботу, він не витримав і знову зайшов до костьолу св. Анни. Чорнобрива дівчина стояла на тому ж місці. Він не довго чекав, поки вона обернулась і впізнала, впізнала його! Це він побачив по куточках рожевих уст, що затремтіли, силкуючись не підвестись вгору — не посміхнутись. Він спалахнув, але не втік, як уперше, а достояв до кінця. І зовсім випадково, в цьому був переконаний Тарас, вони вийшли разом з церкви.
Дівчина заговорила з ним - Тарас ніколи не насмілився б за говорити першим.
— Пене звати Дзюнею. Дзюня Гусиковська. Я швачка, здається,
старша за тебе.
- Вибач, хоч я вже живу два роки в Вільно і досить добре розумію польську мову, але ще не дуже вправно розмовляю. Дозволь, я називатиму тебе Дунею?
Про що вони говорили? Хіба можна про це розповісти? Власне, ні про що. Взагалі говорила Дзюня, а Тарас слухав її милий голосок, немов якусь небесну музику.
Вони бачились кілька разів. Правда не часто і не довго, і це були великодні свята для Тараса.
Якось увечері Тарас чекав Дзюню.
- А може, вона не прийде? Вона вільна весела дівчина, а я —
безправний, обідраний кріпак. Що може бути спільного між нами?
Чому я кріпак? Що у мене попереду? Мрію малювати. Ну що ж,
панським художником, у панській владі буде весь мій хист і талант - і
ніколи я не зможу вільно, не потай, як тепер, іти поряд з Дунею. Моя кріпацька неволя — непереможний мур між нами. Ні вона не прийде більше до мене. Вона так, пожартувала трохи та й годі. Як же хочеться її побачити. З тих часів, як відірвали мене від рідних місць, від сестер - ні від кого, крім неї, ніколи лагідного слова, ні привіту. Як перекоти поле жене вітер.
— Ти прийшла!
- Дочекався? Не сердишся? А у мене які подарунки для тебе, яке цікаве. Ні, до церкви зараз не підемо, побудьмо тут, я щось покажу тобі.
"Чого вона така ласкава до мене? Коло неї ж вільні учені хлопці - а я що?"
" Чому я така ласкава до нього? Він кріпак, та мені байдуже, що він обідраний, що він нічого не має, крім своїх сірих очей, які дивляться на мене так, як люди дивляться в костьолі на Мадонну. Оце, мабуть мене і полонило - його очі, його сумні пісні, вся його душа, повна безмежної любові. Він ладен стати навколішки і молитися на мене, а хіба ж так ставляться до мене всі знайомі веселі й жартівливі хлопці?"
— Прошу, Тарасе, закрий очі, я щось маю подарувати.
Тарас слухняно з блаженним виглядом закрив очі і раптом відчув у руці якусь матерію.
— Це я тобі сорочку вишила. Еге ж, щоб на свята надів. Ну що ж, тепер відкрий очі.
Тарас мирно відкрив очі, ніжно притуляючи до грудей полотняну сорочку.
— Не мни - хазяйновито мовила Дзюня,- я і і добре випрала і випрасувала, а тобі ж ніде буде її прасувати.
Тарас, як щось дорогоцінне, поклав подарунок за пазуху, не знаходячи слів, але Дзюні слова про це були не потрібні, вона сама чи не більш за нього була щиро щаслива за свого подарунка.
Вірш
Чого мені тяжко , чого мені нудно ,
Чого серце плаче , ридає , кричить ,
Мов дитя голодне ? Серце моє трудне ,
Чого ти бажаєш , що в тебе болить ?
Чи пити , чи їсти , чи спатоньки хочеш ?
Засни , моє серце , навіки засни …
Пісня
Сторінка 3
«У Петербурзі»
Ведуча.
Студентом Академії художеств у Петербурзі Тарас Шевченко переживає третє своє захоплення молодою натурницею . П’ятнадцять років було дівчині , а звали її Амалеєю . Студент Шевченко малює портрет молодої дівчини, яка підсміюючись над ним , замість Шевченко говорила Чевченко . Амалія – перша жінка вільного Шевченка , легка , як метелик . Своєю волею Тарас був засліплений , але не одружився , та й добре. Амалія б доконала його , бідолашного , вимотала б його душу і його слабке здоров’я . Дуже вже вона любила погуляти , подобатися всім і одразу .
Ведучий
Все життя Амалія Клоберг була неодружена , а малюнок з підписом Чевченка зберегла на все життя . А Шевченко згадає Амалію в повісті «Художник» і назве її слов’янським ім’ям Паша .
Уривок з повісті «Художник»
Расскажу вам еще одно презабавное происшествие, недавно со мною случившееся. В одном этаже со мною поселился недавно какой-то чиновник с семейством. Семейство его — жена, двое детей и племянница, прекрасная девушка лет пятнадцати. Каким родом я узнал все эти подробности, я вам сейчас расскажу.
Вы помните хорошо вашу бывшую квартиру: из крошечной прихожей дверь отворяется на общий коридор. Однажды я отворяю эту дверь, и представьте мое изумление! Передо мною стоит прекрасная девушка, сконфуженная и раскрасневшаяся до ушей. Я не знал, что сказать ей, и, с минуту помолчавши, поклонился, а она, закрыв лицо руками, убежала и скрылась в соседней двери. Я не мог понять, что бы это значило, и после долгих догадок и предположений пошел в класс. Работал я плохо; мне все мешала загадочная девушка. На другой день она [встретилась мне] на лестнице и вспыхнула, как и прежде; я тоже по-прежнему остолбенел. Через минуту она захохотала так детски, так чистосердечно, что я не утерпел и начал ей вторить. Чьи-то шаги послышались на лестнице и уняли наш смех. Она приложила палец к губам и убежала. Я тихо поднялся по лестнице и вошел в свою квартиру, еще больше озадаченный, чем в первый раз. Она мне несколько дней покою не давала. Я поминутно выходил в коридор в надежде встретить знакомую незнакомку, но она, если и выбегала на коридор, то так быстро пряталась, что я не успевал ей кивнуть головою, а не то чтобы порядочно поклониться. В таком положении прошла целая неделя. Я уже начал было ее забывать. Только слушайте, что случилось. В воскресенье, часу в десятом утра, входит ко мне Йохим, и отгадайте, кого он ввел за собою? Мою таинственную раскрасневшуюся красавицу.
— Я у вас поймал вора, — говорил он смеяся.
При взгляде на загадочную шалунью я сам сконфузился не меньше пойманного вора. Йохим это заметил и, выпуская руку красавицы, лукаво улыбнулся. Освобожденная красавица не исчезла, как можно было предполагать, а осталася тут же и, поправивши косыночку и косу, осмотрелася и проговорила: «А я думала, что вы как раз против дверей сидите и рисуете, а вы вон где, в другой комнате».
— А если бы против дверей он рисовал, тогда что бы? — сказал Йохим.
— Тогда бы я смотрела в дырочку, как они рисуют.— Зачем в дырочку? Я уверен, что товарищ мой настолько вежлив, что позволит оставаться в комнате во время работы. — И я в подтверждение слов Йохима кивнул головою и предложил стул гостье. Она, на мою вежливость не обратив внимания, обратилась к стоявшему на станке недавно мною начатому портрету госпожи Соловой. Только что она начала приходить в восторг от нарисованной красавицы, как послышался резкий голос в коридоре:
— Где же это она пропала! Паша!!
Гостья моя вздрогнула и побледнела. «Тетенька», — прошептала она и бросилась к дверям, у дверей остановилась и, приложа пальчик к губам, с минуту постояла и скрылась
Приключение это само по себе ничтожно, но меня оно как будто беспокоит, оно у меня из головы не выходит, и я об нем постоянно думаю; Йохим иногда подтрунивает над моей задумчивостью, и мне это не нравится. Мне даже досадно, зачем он случился при этом приключении.
Танець «Це не гра…»
Сторінка 4
«Любов , що розійшлася сном»
Ведуча .
Та осінь була фатальна . Осінь великого болю , шалених пристрастей , хвороб . Довелося зазирнути у вічі Любові та Смерті ! Осінь , після якої Шевченко відчув потребу написати «Заповіт». Ця осінь стала бідою і щастям поета. Хворів він тілом і серцем , але біль його воздався дивовижними плодами. Тої осені було написано «Сліпого» , «Великий льох» , «Наймичку» , «Кавказ» , «І мертвим , і живим…» , «Маленькій Мар’яні» , «Минають дні» , «Три літа» - справжні літературні шедеври. Привертають увагу два вірша , написані одного дня – 4 жовтня 1845 року , й обидва є наслідками першого невдалого наміру одружитися .
Ведучий
Думав Шевченко в Києві одружитись , та й жить на світі , як добрі люди живуть . Закохався Шевченко у Феодосію Кошиць , жінка теж його покохала. Та на заваді стали батьки дівчини. Отець Григорій , батько Феодосії , був людиною практичною і бездуховною . Коли Тарас був ще малим , він був наймитом у отця Григорія , тож його сприйняли в родині як наймита-попихача , як мізерного сироту. Різними хитрощами отець Григорій намагався відшити залицяльника доньки , а потім не витримав і рішуче сказав «Ні шлюбу !». Шевченко був дуже вразливий , в цій родині Кошиців його зневажили , біль в душі був нестерпний …
Ведуча
Інакше сталося з тією , кого він любив , з Феодосією. Заміж вона не вийшла , це повільно точило її душу , довівши до психічної хвороби. Феодосія Григорівна Кошиць лікувалася у психіатричній лікарні , а померла того ж року , що й Шевченко.
Шевченко ще її згадував. У далекому Кос-Аралі , коли на душі було самотньо й гірко , він згадував ту , що убого його полюбила , а сама зосталася у високих палатах вік свій дівувати .
Вірш «Не женися на багатій…»
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає –
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.
Сторінка 5
«Голуба квітка – Ганна Закревська»
Ведучий
1843. Шевченко на Україні. Вони познайомилися в червні 1843 року в селі Березова Рудка . Хто ж вона , ця жінка з темно-синіми очима . Ганна Закревська , дружина багатого поміщика і власника села . У сімнадцять років Ганна вийшла заміж за Платона Закревського . На час зустрічі з Шевченком їй виповнився 21 рік . М’яка та добра , одружена , мати двох дітей .
Ведуча
В той час було модним прикрашати дім портретами , тож Платон Закревський забажав портрети дружини і свій , запропонував Шевченкові їх намалювати. За два тижня Тарас намалював портрет Ганни . Дуже запав у душу пристрасний погляд жінки.
Портрет вийшов теплим , ліричним . На нас дивляться сумні темні очі , молода жінка сором’язливо посміхається. Коли довго дивитися в її великі темно-сині очі , то вони здаються живими. В очах читається смуток і потаємний біль. Густе темне волосся , шовкові шнурочки чорних брів , відкритий світлий лоб , красивий прямий ніс , червоні вуста , вкриті рум’янцем щоки . Портрет сповнений ніжності , світла , любові . Шевченко намагався показати вдачу і настрій Ганни. Це був спалах у його художній творчості , бо все йшло від любові .
Пісня «Місяць по небу ходить»
Сторінка 6
«Варвара Рєпніна»
Ведуча
З Варварою Миколаївною Рєпніною Тарас Григорович познайомився в місті Яготин. Варвара була зі шляхетного роду українських вельмож. Всі називали її доброю та щирою. Зачарована Шевченком , вона написала повість свого життя і дала Тарасу подивитися. Поміж сторінками виразно читається освідчення в коханні , але Шевченко не відповів пристрастю . З великої туги і розпуки Варвара захворіла . Її аристократична родина виключала можливість шлюбу колишнього кріпака із багатою спадкоємницею .
Ведучий
У подальшому Рєпніна так і не вийшла заміж , а відраду знаходила в релігії.
Все життя вона була для Тараса Григоровича лише другом , сприяла призначенню його викладачем Київського університету . Свого першого листа із заслання Шевченко написав Рєпніній , а вона надсилала йому книги .
Вірш
У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в вірші вилива .
Листок долоньки свічку затуляє
Про що вона ? Чого їй так болить ?
Їй , панночці б , - та суджений панич !
Зітхання соловейка у альтанці .
У княжім домі , в домі Рєпніних ,
Невже нікого , вартого в обранці ? !
Молилася . При свічці . При сльозі …

Ведуча
Варвара Миколаївна пережила Шевченка на тридцять років . Завжди згадувала про нього , писала мемуари , піклувалася увічненням пам’яті великого Кобзаря .
Танець «Варто чи ні…»
Сторінка 7
«Агата Ускова»
Ведуча.
В Новопетрівській фортеці Шевченко познайомився з родиною коменданта Ускова. Першим , що зігріло душу поета , були діти . Він їх полюбив . В творчості Шевченка є десятки свідчень про палку любов і ніжність до дітей , як у віршах , так і в картинах .
Ведучий
Дружина коменданта , Агата Ускова здавалася Шевченкові досконалою жінкою . Тарас Григорович писав : «Я полюбив її піднесено , чисто , всім серцем і всією вдячною душею». Поет майже щодня обідав в Ускових , і єдиною розвагою в неволі були прогулянки з Агатою за фортом . Глузування оточуючих з приводу спільних прогулянок зробило своє . Платонічний роман скінчився , проте дружні стосунки ще довго зберігалися .
Вірш
В неволі , в самоті немає ,
Нема з ким серце поєднать .
То сам собі оце шукаю
Когось-то , з ким щоб розмовлять ,
Шукаю Бога , а находжу
Тебе , що цур йому й казать .
От що зробили з мене годи
Та безталання , та ще й те ,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно , що немає
Ніже єдиного случаю ,
Щоб до ладу було згадать …
Пісня «»
Сторінка 8
«Катерина Піунова»
Ведучий
Повертаючись із заслання , у Нижньому Новгороді поет щиро закохався в акторку Катерину Піунову і освідчився їй , незважаючи на двадцять вісім років різниці у віці . Шевченку не відмовили прямо , але більше не запрошували в дім , сама дівчина стала уникати його . Поведінка Катерини та її батьків була нетактовна , а згодом і сам Шевченко прозрів : «Хто він?». Змолочений долею , солдатчиною дядько , сумний лисий , чорні плями під очима , ровесники вже синів і дочок мають , а він все парубкує.
Ведуча
Зрозумів , яке безглуздя : він старший за батька Катерини , їй – всього 16 років . Шевченко бачив в ній своє дитяче кохання – Оксану , хотів відгородитися від минулого , від самотності , бути їй за батька , брата , чоловіка . Батьки Катерини сказали останнє слово : «Що може дати молодій акторці колишній поет і колишній художник , вірші і малювання якого не принесли нічого ,крім біди і злиднів .
Танець
Сторінка 9
«Ликера Полусмак»
Ведучий .
Останньою любов’ю Шевченка була Ликера Полусмак , колишня кріпачка , а потім наймичка .
Вірш «Неправда те , що люблять тільки раз…»
Неправда те, що люблять тільки раз
І лиш одну в житті чи там одного
Не перше я люблю й не лише вас
Та не любила так іще нікого
Я не приховую− вона моя
Що ви не перша, але ви остання.
І як саме життя, люблю Вас я,
Моя зоря вечірня, а не рання.
Ведуча
Шевченко полюбив дівчину всім серцем , найняв окрему кімнату , справив гарний посаг . Все йшло до весілля . Найнятий Шевченком вчитель вчив писемності Ликеру , а вона бачила в Тарасі лише відомого та мабуть багатого пана , а позаочі глузувала з нього , тож стосунки розірвалися . Після смерті Шевченка життя Ликери не склалося : багато працювала , невдалий шлюб , спроби самогубства . Свій вік доживала в богодільні . Але повернімося . Розрив з Ликерою дуже вразив Шевченка ; загинула остання надія на родинне щастя .
Танець
Сторінка 10
Історико-географічний екскурс
Презентація
Висновки
Ведуча.
Ніжне, добре, м’яке й любляче Тарасове серце боліло за людським теплом. Важко він переживав свою самотність, відсутність друга життя, невдачі з одруженням. І хоч доля не принесла особистого щастя Тарасові, але це не завадило йому стати володарем людських дум і мрій, співцем Жінки, Матері, Берегині.
Вірш
Любити жінку – відкрити світ,
Де святом зацвітає все будення.
Любити жінку – цілувати слід,
Де йшла вона і думала про мене.
Любити жінку – чемно до землі
Вклонятися і сумніву не мати.
З мого двокрилля – на однім крилі
Кохана, Дівчина, Дружина, Мати.
Вірш «Покохайте її, ту, що я покохати не зміг…»
Покохайте її,Ту, що я покохати не зміг,Поцілуйте її,Ту, яку я не зміг цілувати.Я повіюся прахом,Щоб впасти коханій до ніг,Я совою злечу,Аби пісню про біль проспівати.Я не мав того часу,У котрий кохають жінок,Я не вмів цілувати,Розмазавши вірші губами...І немає коханої —Десь вона там, межи тьми...Я не маю дружини...У мене немає синів...А нащадки мої —То пісні мої, тужні та дужі.
Ведуча: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.
Дай вам, Боже, дай із неба,
Дай, чого вам більше треба, -
Дай вам миру і спокою
Під могутньою рукою…
Ведучий
Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.
Звучить “Пісня про Україну”.