Урок-реквієм Хай не згасне памяті свіча…, присвячений Дню памяті жертв Голодомору 1932-1933 років

Урок-реквієм «Хай не згасне пам’яті свіча»
Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.
Обладнання:
Виставка історичної художньої літератури, присвяченої темі голодомору 1932-1933 рр.
Плакати «1932-1933», «Пам’ятаємо…», мультимедійне устаткування.
На сцені – ікона з вишитим рушником, колоски жита-пшениці із чорною стрічкою, велика свічка, розламаний чорний хліб на рушнику, ягоди калини, вишита сорочка, прикрита чорною хусткою.
Записи класичної музики.
Проектор, екран, відеоролики, презентації.
ХІД ЗАХОДУ
(Звучить «Реквієм» Вольфганг Амадей Моцарт. Виходять ведучі)
Вчитель. Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаємо і подумки здригаємось від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. І сьогодні, через стільки років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.
(Відео 1 – «Голодомор»)
Ведучий 1. Пам’ять людей про голодомор тривалий час каралась смертю. Важко було мовчати, але мовчали. Людську пам’ять було взято під конвой. На роки, на десятиліття... Страшне приневолене мовчання... Довго чекали, але дочекались, коли ожила, проснулась людська пам’ять, розверзлись її глибини і заговорили вуста тисяч, мільйонів свідків трагедії, віддаленої від нас десятиліттями.
Ведучий 2. Минуло багато років від часу тієї страшної трагедії Голодомору 1932-1933 років. Ця тема не може бути байдужою для кожного з нас. Кажуть, що час лікує душевні рани. Але рану в серці України, пов’язану з Голодомором 1932-1933 років, загоїти неможливо. Вона завжди нагадуватиме про те, як у людей відбирали хліб, забирали все, чим можна було підтримувати життя.
Ведучий 3. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.
Ведучий 4. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1932-1933 років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.
Ведучий 1. Масове голодування почалося ще у грудні 1932 року та тривало до вересня 1933 року, 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Навесні 1933 року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, тисяча – щогодини, 17 – щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них - 3 млн. дітей.
Ведучий 2. Пекельні цифри і слова
У серце б’ють неначе молот.
Немов прокляття оживаРік 32-ий. Голод. Голод.
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Восьми мільйонів, Боже мій!
Не долічилась Україна.
Ведучий 3. Це було не стихійне лихо. В селах зібрали великий урожай хліба. Але весь хліб з колгоспів було наказано здати і вивезти. Вивезли навіть той, що залишився на насіння. Потім почали забирати хліб і у селян. Коли хліб було відібрано, відбирали все, що можна було їсти. Люди з’їли все ще до Нового року. Різдво було голодним. Вижили ті, у кого хтось працював в місті. Там видавали пайок, хоч він був бідненьким. У селах Східної України вимирали цілі села, славні козацькі родини. Люди були доведені до відчаю. Пухли від голоду і божеволіли. Їли полову, парили солому.
Ведучий 4. Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.
Ведучий 1. Очевидці, що пережили ті страшні роки згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що попадалось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, просяну шелеху, різні бур»яни. А найбільше їли лободу, яку обмивали кип»ятком і замішували мукою з липового листя, або кочанів кукурудзи без зерна…»
Ведучий 2. Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.
Ведучий 3. Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.
Ведучий 4. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі голова схилена до землі, а обличчя майже немає. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.
(Відео – «Остання молитва хлопчика»)
Ведучий 1. У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!
Ведучий 2. Злети у думці над Україною і зримо побачиш, жахаючись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. Великими і малими, відомими і невідомими. Мусимо сказати, що Україна – то велика могила, в якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти її глибину, і копають нам її протягом століть чужі і свої. Копають і закопують нас мільйонами, серед них і 8 мільйонів заморених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, поетами, хліборобами, художниками… Але не стали ними.
Ведучий 3. Пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної і духовної, гени милосердя і справедливості. Обривався вічний живий ланцюг поколінню.
Ведучий 4. Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели дотла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, -
Греби, нічого людям людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах,
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
(Тихо звучить «Арія», друга частина І.С. Баха)
Ведучий 1. Життя людське ― найсокровенніший дар Божий, і кожне ― дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників з тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець й розуму, хочуть сказати пекуче слово правди.
Ведучий 2. Згадайте нас – бо ми колись жили.
Зроніть сльозу і хай не згасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Ведучий 3. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу, та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.
(Виходить учениця в українському національному одязі)
Україна:
Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла?
Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів?
Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз?
Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила?
Де ж ви, сили небесні?!
(із-за куліс)
І стояла вона осліпла від горя, напівблаженна, мукою підпирала небо.
Мати-Україна на велетенському хресті розп’ята.
Україна: (шепоче)
Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси, стривайте!
Куди ж ви, як же я без вас?
Україна: (голосніше)
Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі!
Всі сили земні і небесні, простіть!
Учень 1. Прости нас, Господи великий, Прости ще раз, в останній раз — Позбав нас від такого лиха, Народи всі і грішних нас. Прости безумство наше, Боже,
Безвір'я й гордощі прости... Хто в бідах наших нам поможе? Спасти нас можеш тільки Ти. Дай силу нам себе здолати, Себе в собі перемогти, Тебе благають діти й мати — Спасти нас можеш тільки Ти. Пречиста Діво, Божа Мати, Своїм нас сяйвом опромінь, Дай сил гріхи нам подолати На віки вічнії. Амінь!
Учень 2. Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлися в пам’яті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур’ян
На занедбаній братській могилі.
Невже в головах наших туман,
І розвіять його ми не в силі?
Але пам'ять не вмерла, жива,
Хоч всі ми заслуговуєм докір.
Ось дідусь промовляє слова,
Все згадав, а пройшло стільки років.
Хай стоїть на могилі цей хрест,
А на душах хай крига скресає.
Хоч один він стоїть на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає.
(Пісня «Голодомор» (роздати всім учням свічки))
Вчитель. Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатись про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому я висловлюю, напевно, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка: «Мертвим нікому довіритись, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу і тим була виправдана їх погибель!»
Ведучий 1. Тож хай їм земля буде пухом, а пам’ять про них залишиться серед живих. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у багато років, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян – жертв, небаченого в історії людської цивілізації голодомору, хвилиною мовчання і помолимось за їхні невинні душі.
Ведучий 2. Зараз кожен з вас отримав свічку. Принесіть їх додому, а в суботу, 22 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніє, попросіть батьків засвітити і поставити ці свічки на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору.
Ведучий 3. Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас. Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.
Ведучий 4. Запалимо свічки і нехай їх світло буде нашою даниною тим, хто навічно відійшов у 1932-1933 роках. Вшануємо пам'ять жертв голодомору хвилиною мовчання. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.
Учень 3. Засвіти свічу на вікні.Хай промінням сягне до зорі, Хай освітить весь світ співчуттям.Це збагни ти собі і затям.Засвіти у серці свічу.І думками туди я мчу,Де мільйони моїх братів В смерть летіли по волі катів.Запалімо мільйони свічок!Душі тих малих діточок З болем з неба за нами зорять.І німують. Мовчать.Засвіти свічу, засвіти!Хай здригнуться від правди світи.Хай дізнається вся Земля:Панахиду Вкраїна справля…
(Хвилина мовчання.
Пісня «Свіча»)
Ведучий 1. З 1998 року, згідно з Указом Президента, щороку останньої суботи листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій, яких зазнав наш народ у радянський період своєї історії.
Ведучий 2. Запрошуємо приєднатись до всеукраїнської акції «Засвіти свічку». Хай кожен з вас у суботу о 16.00 запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.
Вчитель. Ми  закликаємо усіх присутніх згадати у своїх молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!