І. Франко. «Захар Беркут». Проблема вибору людини у вирішальній ситуації. Роль діалектизмів у творі.

Дата: 03.11.2016 Клас: 7
Тема. І. Франко. «Захар Беркут». Проблема вибору людини у вирішальній ситуації. Роль діалектизмів у творі.
Мета: допомогти учням виявити глибинні зв’язки історії з сучасністю, засвоїти уроки історії, літератури; розвивати навички аналізу епічного твору, проведення паралелей із власним життєвим досвідом; виховувати патріотичні почуття, почуття поваги до батьків, вірності у дружбі й коханні як загальнолюдських морально-етичних цінностей.
Хід уроку
I. Повідомлення теми й мети уроку
II. Мотивація навчальної діяльності школярівIII. Актуалізація опорних знань учнів1. Перевірка домашнього завдання.
Характеризування улюбленого героя повісті з обґрунтуванням, наведенням цитат.
2. Міні-диспут «Проблема вибору людини у вирішальній ситуації».
1) Визначити, хто з героїв повісті між чим вибирав і що вибрав.
Захар Максим Тугар Вовк
загибель синабезпека рідного краю зрада і життязагибельзрада, влада, багатствоповага громадян, любов дочки
 
2) Дати відповідь на запитання «На чиєму ви боці щодо вибору і чому саме?».
3) Згадати реальну життєву ситуацію (або з художньої літератури), коли людині доводилося бути в ситуації вибору.
3. Заслуховування повідомлення учням.
Учень зачитує повідомлення про напад монголів на Карпатську Русь з історичної точки зору.
IV. Закріплення і застосування знань, умінь та навичок1. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
Завдання: визначити тему та провідні мотиви твору. Тема — показ волелюбних тухольців на чолі з їхнім ватажком Захаром Беркутом, які відстояли свою свободу, врятували життя й іншим громадам завдяки своїй мужності, згуртованості й самовідданості.
Провідні мотиви: патріотизм, дружба, перевага громадських інтересів над особистими, кохання, пошана до батьків і старших.2. Слово вчителя.
Щоб краще розкрити тему твору, донести до читача головну думку, автор вживає багато різноманітних художніх засобів. У повісті чимало описів різних видів — портретів героїв, пейзажів, описи священного для тухольців каменя Сторожа, пожежі. З метою надати повісті історичного колориту письменник вдається до архаїзмів (застарілих слів), історизмів (слів, що називають історичні реалії), наприклад, ратище (спис), смерди, хлопи (селяни), лучник (стрілець із лука), хоругов (прапор) та ін.
Сюжет твору напружений, з несподіваними поворотами. Навіть у спокійних описах відчувається внутрішня напруга. Численні діалоги надають повісті динамічності, весь час тримають читача у напрузі. І це вказує на велику майстерність автора.
3. Пошуково-дослідницька робота.
Завдання: знайти в поданих реченнях незнайомі або малознайомі слова, спробувати пояснити їх за контекстом, за здогадом чи за словником.
…Вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата з вінками, молодці з музикою, всі в празничних чистих строях.
Так потішав себе старий Захар, але серце його скиміло глибоко: надто сильно, всею силою своєї душі він любив свого наймолодшого сина.
Так, отже, надіюсь, що ти скажеш мені те слово, як трафити до серця твоїх громадян і твого батька, щоб пристали на наше пред-ложення.
Згори його обкручувано линвами і шнурами, здолу підкопувано його насаду і в шпару, що показалася недалеко під землею, вкладено скосом ялиці, що мали служити за підойми для обалення камен-ня поперек тіснини.
СловничокСтрої — одяг;
скиміло — щеміло;
трафити — потрапити;
насаду — основу;
шпару — щілину;
обалення — повалення.
4. Коментар учителя.
Ці слова — діалектизми, вони є зрозумілими для жителів певної місцевості, у даному випадку — для мешканців Західної України. Письменник спеціально їх вживає у художньому творі, щоб надати йому місцевого колориту.
Діалектизми бувають лексичні (якесь поняття має іншу, ніж у літературній мові, назву), фонетичні (трохи по-іншому вимовляються), морфологічні (мають закінчення, відмінне від нормативного), синтаксичні (незвично побудовані речення).
Усі ці види діалектизмів наявні у творі І. Франка, але він не зловживає ними, інакше це утруднювало б розуміння слів і речень широкому колу читачів.
5. Турнір кмітливих і допитливих 
(Повні відповіді на 3 питання — 12 балів.)
1) Захар Беркут звернувся до громади з прощальним словом — говорив про значення згуртованості, дружби, злагоди між людьми.
Хто ще у світовій літературі теж виступив зі словом про значення товариства? (Тарас Бульба з однойменної повісті М. Гоголя.)
2) Як пов’язані проблеми повісті І. Франка «Захар Беркут» із нашою сучасністю? (Нині теж постає проблема згуртованості народу, його одностайності, виховання почуття патріотизму, людської гідності.)
3) Чому І. Франка називають Великим Каменярем? (Бо він хотів своїми творами допомогти народові знайти власний шлях у житті, як Каменяр, вимощував йому дорогу.)
V. Підбиття підсумків уроку
VI. Домашнє завданняДодаток до уроку 11
ТатариЗвідки узялися татари і звідки вони прийшли? Як усі кочовничі орди, такі, як перед тим були печеніги, половці, турки й інші, так і татари прийшли з Азії, зі сходу, шукаючи для своїх великих стад свіжої паші, а для себе доброї наживи.
Перший раз з’явилися татари над границями України тому сімсот літ, в році 1223. Вони напали на половців, що вже тоді були ослаблені і сиділи тихо в степах.
Половці вислали своїх послів до українських князів і переказали:
— Поможіть нам відбити нового страшного противника зі сходу, бо як він нас знищить, тоді рушить і на вас!
Наші князі зараз зібралися і врадили піти половцям на поміч, бо справді татари готові розбити половців і рушити на Україну. Вони зібрали велике військо і рушили спільно на схід, у степи. Прибув з військом і князь Данило аж з Холмщини, бо вже тоді був там князем (Данило мав тоді 20 літ). Так дійшли вони аж над річку Калку, яка впадає до Озівського моря, і там зійшлися з головними силами татар. Почалася страшна, кривава битва, а що татар було вдесятеро більше, то вони зовсім розбили військо наших князів; лише Данило та й князь Мстислав Удатний, що тоді князював у Галичі, вспіли врятуватися втечею. Інших князів зловили і повбивали. Одначе не пішли далі на Україну, але завернули назад у безмежні степи і пропали в Азії.
Та в 16 літ пізніше, в році 1239-му, татари знову з’явилися на Україні. Вони за той час вспіли вже були підбити під свою владу Московщину, і тоді їхній хан Батий рушив на полуднє, на Україну. Літописець описує, як ішла татарська орда. Ішла вона, як чорна хмара. Напереді їхала татарська кіннота, що палила всі села і грабувала все майно. За кіннотою сунула головна орда з возами, стадами худоби й верблюдів, з табунами коней, зо своїми жінками й дітьми. Куди йшла орда, там усе горіло — лиш одна чорна земля та руїни-згари-ща осталися. По дорозі валялися трупи, бо татари забирали в неволю (в ясир) жінок і дівчат та й часом малих дітей, а старців і мужчин убивали. Вбивали і дітей-немовлят. Плач і стогін стелився тими дорогами, куди переходила татарська орда.
Полонених в’язали татари докупи і гнали наперед себе, як отару — і не мали для них милосердя.
Отак прийшли татари в 1239 році на східну Україну. Князі відбивалися від них, але кожний одинцем, тому татари легко їх побивали. А спільно стати на ворога князі не хотіли, бо й самі між собою тоді билися. Коли Батий був у Чернігові, то наперед себе вислав свого полководця Менгу, і цей підійшов з татарами аж під Київ. Він став на горбку і, побачивши гарне місто, шкодував його руйнувати. Тому вислав до Києва своїх послів і завізвав киян, щоб добровільно піддалися.
Тоді в Києві управляв Данилів воєвода, Дмитро, бо київський князь Михайло втік уже давніше на Угорщину, як тільки зачув про татар. Старий воєвода Дмитро і кияни врадили не піддаватися татарам, але боронитися. Вони повбивали татарських послів — і тоді Менгу відступив від Києва. Та на другий рік (1240 р.) прибув під Київ сам хан Батий і за один день узяв Київ. Татари страшенно лютували й різали людей. Порубали сильно і воєводу Дмитра, але ще живого взяли і привели перед Батия, а він дарував хороброму воєводі життя за його відвагу. Місто спалили і церкви поруйнували, бо там ховалися люди, але над церквами не знущалися і не грабували й не нищили ікон так, як москалі, бо татари мали одну добру прикмету: шанували кожну чужу віру.
З Києва пустилися татари далі на захід, на Волинь і на Галичину. Нищили і палили все по дорозі. Знищили й Галич, бо Данило мусів рятуватися втечею на Угорщину і не було кому боронити краю. Потім рушили татари на Польщу і спалили тодішню столицю Польщі Краків, а відтак пішли на Угорщину і зайшли аж на Балкан. Все по дорозі нищили огнем і мечем і знов раптом в році 1242-му завернули на схід до Азії. Батий утворив собі там величезну державу, а Московщину і всі українські землі уважав також за свої. Правда, він не мішався до внутрішніх порядків, але кожний князь, що хотів князювати на своїм уділі, мусів насамперед поїхати до хана, поклонитися йому і дістати дозвіл (грамоту) на володіння. За це часто князі посилали ханові великі суми грошей, срібла й золота та інші дорогі дарунки. Так татари взяли всіх князів під свою руку і пильно стежили, щоб вони не збирали війська і не вибилися з-під татарської влади. Коли татари подалися назад в Азію, Данило вернувся з Угорщини в Галичину і почав помалу відбудовувати зруйновані міста та засновувати нові (Львів і Холм). А щоб бути безпечним від татарів, він поїхав до хана, поклонився йому і дістав «ярлик», цебто грамоту на князювання. Данило думав відбудувати край, а потім зібрати військо і вибитися з-під влади орди. Але це йому не пощастило. Татари дізнались про його наміри, і татарський воєвода, Бурундай, приказав йому в році 1260-му поруйнувати всі твердині, вали й укріплення. Данило мусів послухати наказу, бо ще не чувся в силах виступити проти татар. Та це його так прибило й зажурило, що в чотири роки потім (1264) він помер у своїм улюбленім Холмі.
«Із журби охляли рукиІ поникла голова…На спочин його прийнялаВ Холмі церковця свята…»
Про ті часи, як татари напали на нашу землю, маємо дуже гарну історичну повість Івана Франка «Захар Беркут». В тій повісті описано, як від татар оборонялося село Тухля в Карпатах.