Із досвіду роботи Елементи народознавства на уроках української мови та літератури та в позакласній роботі

З досвіду
Народознавство - це наука про націю, людину у її зв'язках із природою, мовою, історією, побутом, обрядами та звичаями, усною творчістю. Це важливий і могутній чинник навчання і виховання, розвитку особистості й оздоровлення суспільства.
Процес формування особистості засобами народознавства являє собою взаємозв'язану діяльність вчителів і учнів у розвитку моральних почуттів і рис поведінки, а саме любов до Батьківщини, відданість їй, активну працю на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, звичаїв народу, дбайливе ставлення до історичних пам'яток, традицій, обрядів.
Проблема вивчення народознавства вимагає найпильнішої уваги до себе не тільки з боку педагогів, але й всього суспільства. Тут йдеться про виховання юної зміни, про моральний світ майбутніх поколінь.
Діти повинні відчути себе не на словах, а на ділі спадкоємцями духовних скарбів народу! К.Г.Стеценко - український композитор, доводив, що красу, як вічну правду життя, для розвитку в дітях художнього почуття, ми повинні черпати у "великій скарбниці української народної творчості".
Уроки народознавства приваблюють учнів. Діти - творці всіх заходів; вони знайомляться з давніми обрядами, звичаями, традиціями нашого народу.
Найголовніше - це те, що діти збагачують душу і серце високими думками і глибокими почуттями - вірності батьківській хаті, маминій пісні, рідній землі. Батьківщині.
Виховання учнів засобами народознавства відбувається під час вивчення основ наук (історія, географія, мова, література, біологія, музика й співи, малювання, трудове навчання). На таких уроках учитель знаходить прийоми і засоби прилучення учнів до народних джерел, органічно поєднує навчальний матеріал підручника з місцевим краєзнавчим. Це сприяє кращому засвоєнню знань з даного предмета.
Рідна мова, історія, краєзнавство та етнографія, народна педагогіка, родинна етнопедагогіка, педагогіка народного календаря, фольклор, різні види народного мистецтва й художньої творчості, прогресивні національні традиції, звичаї і обряди, народні символи та національна символіка - все це вбирає в себе одне багатогранне й містке слово «народознавство».
Джерела українського народознавства сягають сивої давнини. Протягом віків воно вироблялося, утверджувалося, відшліфовувалося й передавалося з покоління в покоління. Саме на це і спрямована моя педагогічна діяльність. Проводячи уроки народознавства, я спираюсь передовсім на той життєвий досвід, який уже мають діти. Адже все починається з рідної хати, материнської пісні, родовідної пам'яті, тобто з дитячого фольклору.
Наприклад, на уроці в 5-ому класі «Загадки. Особливості жанру й способи творення загадок. Будова й мова загадок.», використовую прийоми незакінченого речення, фронтальне опитування, твори-мініатюри, інсценівки, кросворд, роботу в парах, в групах, що сприяє прилученню до народних традицій, пізнанню джерел мудрості й благородства наших предків, вихованню любові до рідної землі і людей, які живуть на ній.
На своїх уроках використовую фольклорний матеріал, твори образотворчого мистецтва і художньої літератури з багатим наочним матеріалом, тому що діти повинні одержати найяскравіші враження. На цих уроках кожна дитина може проявити себе, відчути свою значимість.
Другий етап народознавства - це родинна етнопедагогіка. Сім'я - це народ, нація в мініатюрі. І на основі п'єси «Наталка Полтавка» ви можете побачити взаємини між батьками і дітьми. Проводячи урок, я розділила клас на творчі групи:
Група «Малий театр» готували інсценівки, розповіді про хату Терпилихи, про чудову мову героїв, про українські народні звичаї та обряди.
Група «Літературознавців» розкривала джерела, жанр, тему, ідею, композиції твору.
Група «Народознавців» ознайомили з побутом, діяльністю, традиціями, звичаями і обрядами українського села, його промислами, ремеслами.
На цьому уроці я намагалася донести до сердець учнів нев'янучу красу п'єси з життям народу, взаєминами дітей і батьків, розвити навички усного мовлення, акторські здібності, зародити в їхні душі зерна добра, гуманності, любові до людини. І мені здається, що я цього досягла, тому що в серцях дітей з'явилася та іскра, яка не залишила їх байдужими до сім'ї, нації, традицій.
У народі кажуть: «Яка сім'я, такий і я», «Яка сім'я, такі й діти». Саме тут закладаються основи гуманності, корінь духовності, фундамент особистості людини.
Від рівня культури родини залежить і рівень культури виховання дітей. Культура сім'ї визначається в першу чергу тим, чи шанують батьки своїх предків, один одного, чи бережуть честь свого роду. Діти повинні бути глибоко обізнані з сімейними традиціями, звичаями, святами, що сприяє формуванню в них любові до батька й матері, бабусі й дідуся.
Настав, нарешті, час визначити істину: батьки - головні вихователі. Проблему родинного виховання на народних традиціях треба вважати найголовнішою в ідейно-моральному, культурному житті суспільства.
Значний вплив на дітей справляє домівка, оформлена в народному дусі (наприклад, опис Терпилишиної хати).
Також велике значення мають символи, обереги. Рушник... Урок, тема якого «І на тім рушничкові оживе все знайоме де болю...». Головною прикрасою цього уроку були вишиті рушники, учні співали, слухали, виразно читали і все це сприяє теплому, піднесеному настрою. Цей урок мав магічний вплив на учнів, бо після уроку вони були як зачаровані, особливо дівчата, які вміють вишивати. їм хотілося вишити всі рушники, а більш за все - весільний.
Оберегом людини в усі часи був і одяг, який я і використовую на своїх уроках і в позакласній роботі. Використовуючи український національний одяг, як чоловічій, так і жіночій, діти уявляють себе справжніми українцями, що роблять із задоволенням.
І я вважаю, що це великий плюс у вихованні дітей, коли вони все роблять із захопленням.
Велику силу мають традиції, звичаї та обряди, пов'язані з народним календарем. Так на уроці в 6-ому класі Панаса Мирного «Морозенко» має своє відображення такий обряд, як посівання. На Старий Новий рік хлопчики ходять посівати, вони прославляють життя, оспівують господарську діяльність, щедрість хазяїна, бажають здоров'я, щастя в домі.
На цьому уроці використала наступні форми роботи:
Зашифрована тема уроку, що мотивує дітей до дії.
Аудіо запис.
Бесіду-гру (робота над текстом).
Гру «Визнач рису характеру» за допомогою цитат з тексту.
Інсценівку з переодяганням.
Гру «Поєднай народні прогнози».
Твір - мініатюру.
Кросворд на увагу, спостережливість.
Домашнє завдання за рівнями. Це все розвиває спостережливість, виховує доброту,
милосердя, співпереживання, акторські здібності, уміння уявляти, знати традиції і намагатися їх зберігати.
Я прагну, щоб діти якомога більше дізналися про народні та календарні свята. Намагаємось брати участь в усіх шкільних
історію української мови, про Преподобного Нестора Літописця про Кирила та Мефодія, про Котляревського та Шевченка, які зробили великий внесок в розвиток української літератури. А скільки тижнів української мови та літератури проводяться в школі. Це, дійсно, свята, тому що діти натхненно читають поезії, проводжу конкурси газет (тематичних та гумористичних), виставки, старшокласники готують вечорниці, маленькі вистави для молодших школярів. Свята закінчуються українськими стравами - варениками. Молодші школярі оформлюють виставку дитячих робіт: малюнки, ілюстрації до творів, творчі роботи.
У грудні місяці в школі проходив фестиваль толерантності, де ми з дітьми брали участь, так діти самостійно підбирали матеріал, готували танок, прикрашали сцену, із задоволенням брали участь. І, дійсно, вийшло свято - справжнє свято. Свято для дітей і вчителів.
Проводжу радіо лінійки, присвячені різним видатним подіям, позакласні заходи : вечори, зустрічі.
Все це зрозуміло, але в наш час нікуди не дінешся без інтерактивних технологій, які намагаюся використовувати в своїй педагогічній діяльності. Інтерактивна діяльність на уроках передбачає організацію і розвиток діалогічного спілкування. Для цього на своїх уроках я організовую індивідуальну, парну і групову роботу, використовую рольові ігри, інсценівки, творчі роботи. При груповій роботі використовую в більшій мірі - мозкову атаку (види - рефлексія, диспут).
Але працюючи з дітьми середньої школи більшої переваги надаю грі. Я вважаю, що сенс гри в тому, що вона служить підготовкою до серйозної подальшої діяльності, в грі дитина удосконалює свої здібності.
Використовую особистісно - орієнтований підхід до учнів, які мають художній тип мислення, проводжу уроки-конкурси, присвячені улюбленим порам року українських письменників; уроки-інсценівки, де діти самостійно готуються до уроку. На яких приймають із задоволенням участь.
Такі уроки розвивають у дітей креативне мислення, їм не тільки цікаво, а вони ще й прагнуть до самостійності робити висновки, вступають в суперечки, тому що всі мають право на власну думку. І я це дуже поважаю.
Мета і завдання поставлені перед процесом гуманізації системи освіти на Україні включають не тільки формування погляду на людину як найвищу цінність для іншоі людини, але й підвищення рівня загальної культури, і культури спілкування зокрема. Адже мова це, перш за все, прояв типу мислення. Гуманізація освіти передбачає також її націоналізацію, тобто надання якомога ширшого національного характеру процесу навчання і виховання. В процесах гуманізації освіти невід’ємною складовою є і формування духовності як найвищого щабля свідомості особистості, що приведе до послаблення антигуманних тенденцій у світі і культурі, соціальних стосунках, у суспільстві загалом. Важлива роль на цьому етапі відводиться школі, урокам народознавства.
Народознавство включає в себе історію нашої єдності та роз'єднання, етнографічного районування, бо тільки в загальній сукупності спільного і різного твориться єдине національне. Народознавство це наша духовна культура, історія звичаїв, обрядів, піснеспівів, свят, виміру часу, історія вірувань, що існували на нашій землі, і матеріальна культура, бо і у виріб пожиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення вкладалася національна душа Нарешті, народознавство це пізнання того, чому ми такі, які є сьогодні, і це пізнання не лише наших достойностей, але й хиб та вад, що прирікали нас важко жити, спокутувати гріхи, не менш важко змагатися за своє існування під сонцем. Отже, народознавство це пізнання світлого й темного у собі, а передусім своєї неповторності у часі. Творена у віках добротворча мораль наша, якої не повинні ніколи позбуватися, бо народ без добротворчої моралі нещасний і хворий, хоч би якою само пихою не був заражений і хоч скільки б чужої землі не пожер. Пізнання цих речей і є засобом самопізнання, бо тільки так може виховувати себе морально здорова нація. Народознавство нам потрібне, щоб позбутися невільничих комплексів, відчуття неповновартісності й ущербності, щоб бути у світі рівним серед рівних і вільним серед вільних насправжки.
Уроки народознавства повинні стати містком між школою і селом, між поколіннями, тією єднальною ланкою, яку ми нині втратили... Тому на кожен урок слід запрошувати сільських оповідачів, народних умільців, співаків, людей духовно багатих, що вміють не лише розказати про свій хист, своє ремесло, а й навчити охочих. Такі уроки можна проводити в краєзнавчому музеї, майстерні художника чи в хаті майстрині, на лоні природи. Крім народних умільців, на урок можна запросити членів того чи іншого шкільного гуртка, які також покажуть дітям свої роботи, зацікавлять ними. Якщо робота з народознавства не буде поєднана з позакласною, гуртковою, то вона не дасть очікуваних результатів. Діти повинні брати участь у гуртках декоративно-прикладного мистецтва, які їм доступні - вишивання, писанкарства, кераміки тощо (згідно з традиціями даної місцевості). Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а, й воскресити їх у повсякденному житті.
Загадки виявляються як помітна складова української фольклорної традиції - уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму й мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр, цікавий не тільки дітям, але й дорослим. Фольклорні загадки, зберігаючи традиційні світоглядні компоненти як результат багатовікового досвіду українського народу, є цінним надбанням нації. їх застосування в родинному вихованні дітей та в шкільному навчанні сприяє відродженню національної самобутності українського народу.
Кожна людина є особистістю настільки, наскільки вона дотична до культури, тобто наскільки вона пізнала різні прояви духовного життя свого народу - його історію, мистецтво, фольклор, науку, звичаї, традиції, обряди, мораль, вірування. Щоб прилучити дитину до культури предків найперше її знайомлять з віршиками, примовлянками, загадками, лічилками, іграми, казками - одним словом, з дитячим фольклором. У цьому реалізується одна з основних підвалин народної педагогіки.











15