Регіональний літературний конкус «Т. Г. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, наша сила» (робота — лауреат) Замальовка Дорости б до Шевченка

Регіональний літературний конкус «Т. Г. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, наша сила» (робота - лауреат)
Замальовка
Дорости б до невмирущого Генія
Не раз ставила перед собою питання, чому ми постійно повертаємося до Т.Шевченка. Вважаю, що дещо осягнула. «Він був кріпак і сирота, художник і поет, рекрут, в’язень, топтаний, але не розчавлений, виснажений, але не зломлений, розпачливий, але не зневірений» (Є. Маланюк). Передбачення провісника – пророчі, творчість – витвір Генія. Хіба «гробокопателі ходили» - не про голодомор? «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!» - не про репресії? А спливе у пам’яті: « Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» - то й про екологічні проблеми згадаєш. Гнівається поет, але одразу ж і підтримує: «І неситий не виоре на дні моря поле. Не скує душі живої і слова живого!»
Отак од своєї появи в суспільному житті України й до цього часу Кобзар виконує свою історичну місію. Сам приходить у наш день, а ми йдемо в його час. Щоб зрозуміти Тараса Григоровича, треба ширше глянути на грані його духовного світу. У віршах закладена колосальна інформація про історичне буття нашого народу та величезна енергія самовираження нації. Головна ідея його творчості – «братолюбіє», «благоденствіє» людей, порозуміння та примирення. А сьогодні найважливіша мета – об’єднання нашої нації. Саме тому кожному українцеві треба ввібрати в себе поетове вміння пробачати, усвідомлювати свій гріх, спокутувати його тільки добром.
Мені здавалося, що я майже пізнала і Шевченкову мистецьку спадщину, але, виявляється, це не так. Високий трагізм долі, людяність, стійкість діють отверезливо, коли співставляєш його драму зі своїми життєвими прикрощами. Дивуюся, вражаюся, захоплююся. Боюсь навіть, що не наближаюся до нього, а віддаляюся. І, мабуть, не тільки я. Волею історії ототожнений з Україною, він продовжує жити нею, вбирати в себе нове суспільство, новий досвід народу, відгукуючись на його болі та думи. Кобзар вивищується, росте та розвивається в часі, а тому нам треба прискорити процес порозуміння з ним. Це сприятиме оздоровленню душі кожного з нас. Ми повинні дорости до Т. Г. Шевченка, втілити в життя його заповітну думу-мрію..