Дидактичний матеріал з української літератури для учнів 9-11 класів

Запорізький навчально-виховний оздоровчий комплекс №110
Запорізької міської ради Запорізької області
Дидактичний матеріал
з української літератури
для учнів 9 класу
Мета: ознайомлення з найпоказовішими взірцями української художньої літератури; формування літературної компетентності, розвиток уміння сприймати літературний твір як явище мистецтва слова, творчих і комунікативних здібностей учнів, їхнього самостійного і критичного мислення; розширення культурно-пізнавальних інтересів; прищеплення високої моралі, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій.
Підготувала: Рухляда Тетяна Василівна
Запоріжжя 2012
Визначте, який уривок написаний віршованою мовою (розбийте його на віршовані рядки), а який-прозовою. Свою думку обґрунтуйте.
А. Ще назва є, а річки вже немає. Усохли верби, вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви. І тільки степ, і тільки спека, спека, і озерявин проблески скупі. І той у небі зморений лелека, і те гніздо лелече на стовпі. Куди ти ділась, річенько? Воскресни! У берегів потріскались вуста. Барвистих лук не знають твої весни, і світить спека ребрами моста.
/Л.Костенко/
Б. …Тут чутніше, ніж будь-де,промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах. Вночі при місяці більше, ніж вдень, вражає тебе оце розкошисте зачіплянське бароко з кетяжестих акацій та виноградного буйнолиста. Все змінилося, розрослось, переплелось, і в усьому, в єдності всього ― ГАРМОНІЯ. І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці й поезію людських взаємин? /О.Гончар/
В. Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов’ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. /Л.Костенко/
Відновіть вірш, розставивши рядочки в логічній послідовності/ перший рядочок-початок /.
А. Шипшина важко віддає плоди.
Одна пташина так мене просила!
Вона кричить: Людино, підожди!
І просто осінь, щоб була красива.
Вона людей хапає за рукава.
О, підожди, людино, будь ласкава.
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
/Л.Костенко/
Б. Старі дуби, спасибі вам за осінь,
що чую шурхіт княжих багряниць.
за відлітання радості і птиць.
Моя княгине! Ти ідеш вмирати,
Ще, певно, я затуркана не зовсім,
Старі дуби, спасибі вам за це.
Я плачу й можу сліз не витирати.
піднявши вгору стомлене лице.
/Л.Костенко/
Користуючись символами, складіть схему наголошених та ненаголошених складів, визначте віршовий розмір
А. Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…
/Олександр Олесь/
Б. Падає листя з берези,
Капають роси з гілля…
Сам би я плакав, та сльози
Всі уже виплакав я.
/Олександр Олесь/
В. Міцно і солодко кров’ю упившись,
Сплять вороги уночі…
Тихо з повіток плуги витягайте,
Куйте в проваллях мечі.
/Олександр Олесь/
Г. Я сказав тобі лиш слово- Вколо ж шум який піднявся:
В небі сонце задзвеніло,
Гай далекий засміявся.
/Павло Тичина/
Д. Рвав восени я шипшину,
карії очі любив.
Вечір упав на коліна,
руки простяг золоті…
/Володимир Сосюра/
Е. Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі;
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…
/Володимир Сосюра/
Є. Досі сниться метелиця маю,
Завірюха херсонських вишень.
Золоті її очі впивають
Степовий необмежений день…
/ Євген Маланюк/
Ж. Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
/ Ліна Костенко/
З. Якщо не можна вітер змалювати,
прозорий вітер на ясному тілі,-
змалюй дуби, могутні і крислаті,
котрі од вітру гнуться до землі.
/ Ліна Костенко/
І. Пекучий день… лісів солодка млява…
смага стежок… сонливиці левад…
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам зомлілі руки цілувать.
/ Ліна Костенко/
Складіть вірші за поданими римами:
А. … струмки … гуси
... руки … ключами
… пісні … бідний
… ясні … степами

Б. … хвилі … неба
… шумлять … золоту
… млою … стрічки
…сплять … сплету
В. мрії квіти
сни пісні
гріє заповіти
весни голосні
Г. край дні
квітку мені
клітку мить
гай летить
Підберіть рими до слів:
Весна, сонечко, щастя, веселка, веселий, дівочий, біжить, сміється
Визначте епітети серед словосполучень:
А. соковита трава; соковитий місяць, соковитий голос;
Б. кучеряві слова, кучеряве волосся, кучеряві квіти;
В. теплі промені сонця, ніжні промені сонця;
Г. сине небо, рожева мрія, сонце посміхається ласкаво;
Д. ніч у зорянім вінку, роси-сльози, зелена трава
Підберіть епітети до слів:
А. небо, море, обличчя, очі, сум, страх, грім;
Б. сумувати, любити, говорити, співати, сподіватися.
Підберіть метафори до слів:
Ліс, літо, весна, очі, думки, небо, хмарки.
Випишіть з наведених нижче уривків гіперболи:
А. Волають гори, кровію политі,
Підбиті зорі падають униз.
/ Василь Симоненко/
Б. О, сліз таких вже вилито чимало,-
Країна ціла може в них втопитись
/ Леся Українка/
В. Осідлавши свого коня,
Їду в чисте поле.
Та нема такого коня
І в самого короля,
Та нема такого меча
І в самого панича.
Я конем потопчу,
А мечем я посічу,
А коником, як заграю,
Врагів-турків ізлякаю,
А мечем, як заблищу,
Назад турків ворочу.
<< Чи ти спиш, чи лежиш>>.
Утворіть гіперболи, літоти, використовуючи наведені словосполучення
дуже маленька дівчинка -
дуже маленький хлопчик -
зовсім мало совісті -
дуже мало людей -
випити дуже багато води -
численне вічко -
дуже багато сліз -
дуже висока людина –
Чого не вистачає пейзажу? Внесіть власні корективи, щоб текст став «справжнім » пейзажем.
На березі річки росте дерево. Його гілки тягнуться до неба. Довкола порожнього. Тільки трава та квіти. Далі росте пшениця. Волошки. Спека. Тиша.
Які засоби художньої виразності ( тропи та стилістичні фігури ) використовуючи в наведених нижче рядках?
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вжеініеєм взялось!
Біда, коли є цитруси і кава,
коли в землі є золото-біда!
Біда, коли земля така ласкава,
коли така правічна й молода.
Тоді її пригорнуть і обмануть.
Тоді її розгорнуть і однімуть
І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі коновальня,
Що треба мати нерви, як дроти.
А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, наструнчені на епохальний лад!
а мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого й солодкого, як шоколад.
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами,
хоч кілька людям необхідних слів
Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипливий ключ в лякливі очі слова.
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить,ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
Пекучий день … лісів солодка млява …
смага стежок … сонливиці левад …
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.
/ Ліна Костенко/