Специфіка побудови нетрадиційних уроків та уроків з інтегрованим змістом у початковій школі

Специфіка побудови нетрадиційних уроків та уроків з інтегрованим змістом у початковій школі
Етап початкового навчання є перехідним від звичного способу життєдіяльності в період дошкільного дитинства до способу, який домінує в режимі життєдіяльності молодшого, а потім і старшого підліткового віку.
Виховний процес у дошкільній установі є органічно нерозривним із загальною життєдіяльністю дитини і переважно має інтегрований зміст. Відомо, що навчання у школі будується на предметній основі, хоча в навчанні першокласників-шестиліток є чимало спільного з виховним процесом дошкільнят: широке використання завдань в ігровій формі, застосування яскравого унаочнення, виготовлення саморобок, використання загадок, прислів’їв, віршованих творів тощо.
Соціальні, виховні та дидактичні завдання, вікові особливості детермінують необхідність постійного вдосконалення методичної системи початкової школи.
Зокрема, треба посилити, технологічність навчання. Підтверджує цю позицію і точка зору Д.Б.Ельконін: «В дійсності сьогодні необхідно не просто вдосконалювати зміст, форми, методи і засоби шкільного навчання, а потрібна докорінна зміна самої шкільної технології... саме технології, а не техніки, розуміючи під першою внутрішню організацію програмового навчального матеріалу, який підлягає засвоєнню, принципів та способів побудови процесу опанування цього матеріалу" .
Зазначеним вимогам відповідає використання нетрадиційних уроків та уроків з інтегрованим змістом. Реалізація таких уроків дає змогу, не знижуючи програмових вимог, зробити навчально-виховний процес захоплюючим, цікавим для молодших школярів, оптимізувати його за рахунок переструктурування змісту навчання і практичної зміни традиційної форми навчання уроку в нетрадиційну. Специфіка інтегрованого навчання створює сприятливі умови для вияву творчості вчителя. Вона забезпечує певну свободу вибору теми, змісту, засобів, що використовуються в навчанні молодших школярів.
Слід зазначити, що в практичну діяльність навчально-виховного процесу зазвичай втілюються лише окремі елементи нетрадиційних та інтегрованих уроків.
Метою нашого дослідження є вивчення можливостей та переваг використання нетрадиційних уроків та уроків з інтегрованим змістом у початковій школі.
Нетрадиційний або нестандартний урок може бути оригінальним, нестандартним за своїм змістом навчання, а також за методами навчання, і навіть за рахунок того, як учитель конструює навчально-виховний процес, ким є він у цьому процесі і ким є учень.
О.Я.Митник та В.І.Шпак вважають, що нестандартність сучасного уроку народжується: по-перше, з нестандартної педагогічній теорії; по-друге, із вдумливого самоаналізу діяльності вчителя, а ще – із психологічного передбачення перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці. А точніше – з відсутності штампів у педагогічній теорії.
Основа побудови нестандартного уроку – за словами авторів статті «Народження нестандартного уроку» полягає у пошуку співробітництва, співдружності у гуманістичних взаємовідносинах [2]. Адже сьогодні є актуальним «пробудження» прагнення кожного учасника навчально-виховного процесу – і дорослого, і дитини – до спільної організації шкільного життя, розвитку відповідальності за себе, за свої дії, своє життя.
Співпраця в підсистемах: «особистість учителя - клас», «особистість учителя – особистість учня», «особистість учня – особистість учня», «особистість учня - клас» - являється сутністю дидактичної взаємодії.
В усіх цих підсистемах постійно і незмінно присутня друга: весь час відбувається взаємодія вчителя й учня як двох особистостей. Зміст і структура діяльності учня і вчителя, спрямованість на досягнення мети, характер реалізації завдань на уроці вже достатньо розроблені в наукових працях І.Лернера, М.Скаткіна, В.Онищука, В.Бондаря. Виходячи з того, елементарною моделлю дидактичної взаємодії на уроці є метод навчання, ці вчені своєрідно підходять до класифікації методів навчання. Як відомо, сьогодні налічується шість таких підходів: за метою навчання, за характером дидактичної взаємодії, за етапами засвоєння знань, умінь і навичок на уроці, за ланками засвоєння знань і множинний підхід (подвійний та тримірний).
Ми беремо за основу тримірний підхід до класифікації методів навчання В.І.Бондаря. Позитивним моментом даного підходу є практично необмежена можливість комбінувати методи навчання. Розглядаючи реалізацію певного методу чи групи методів на уроці як факт дидактичної взаємодії в зазначених виїде підсистемах, помічаємо, що поза увагою багатьох дослідників (навіть І.Лернера і Н.Тализіної) проходить характер взаємодії мотиваційних сфер учителя й учня.
Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного (традиційного) уроку, в результаті чого у навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки. Нестандартний (нетрадиційний) урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Головна мета таких запровадження таких уроків – зацікавити дітей навчальною працею й утримати цей інтерес. Зазначимо, що думки з приводу застосування нетрадиційних уроків у шкільній практиці є неоднозначними. Одні вбачають них прогрес педагогічної думки, важливий шлях демократизації школи; інші - небезпечне порушення педагогічних принципів, «відступом педагогів під натиском лінивих учнів, які не хочуть і не вміють серйозно трудитися» [1].
Аналіз педагогічної літератури, практичного досвіду дав змогу виокремити кілька десятків різних типів нетрадиційних уроків: уроки – ділові ігри, уроки – прес-конференції, уроки-екскурсії, між предметні уроки, уроки-ігри «Поле чудес», уроки «Слідство ведуть знавці», театралізовані уроки тощо.
Особливість сучасної науки інтеграція знань про розвиток навколишнього світу і суспільства. У дітей досить рано з’являється свій «образ світу». Попри його недосконалість, він має істотну характеристику - цілісність сприймання навколишнього. Із вступом до школи ця цілісність руйнується через кордони між окремими предметами. В результаті знання, які здобувають діти, мало пов’язані між собою. Деякі вчителі застосовують на своїх уроках міжпредметні зв’язки, але це має епізодичний характер. Якісно новий рівень синтезу знань - інтегровані предмети, інтегровані курси, які об’єднують навколо певного поняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань допомагає показати об’єкт з різних боків, розкрити взаємозв’язок явищ, інтенсивно формувати аналіз, порівняння, узагальнення. Особливо це важливо для формування світоглядних, людинознавчих екологічних, комунікативних умінь, понять. Інтеграція навчання може бути засобом зменшення, тижневого навантаження в умовах п’ятиденного навчального тижня. Початкова школа має успішний досвід запровадження інтегрованих курсів «Художня праця», «Ознайомлення з навколишнім», «Рідний край», «Музика і рух», «Народознавство». На часі апробація в масовому досвіді інтегрованих курсів «Грамота» («Математика». «Мова». «Ознайомлення з навколишнім»), «Художня культура», «Валеологія», «Розвиток пізнавальних здібностей» тощо. У зарубіжних школах (США, Англія) в інтегровані курси найчастіше об'єднують знання про живу і неживу природу, проблеми техніки, охорони й зміцнення здоров’я людей.
Один із напрямів методичного оновлення уроків у початкових класах – проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів, об’єднаних навколо однієї теми. Цей підхід сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.
Деякі методисти схильні вважати, що інтеграція зовсім не нове явище у вітчизняній початковій школі, адже ще К.Д.Ушинському шляхом інтеграції письма і читання вдалося створити синтетичний метод навчання грамоти.
Інтеграція лежала і в основі комплексних програм, які складались у 20-х роках. Побудовані на основі широкої міжпредметної інтеграції, вони, на жаль, виявилися непродуктивними для навчання і розвитку учнів, бо не давали їм систематичних, ґрунтовних знань і вмінь [4].
Блискучим прикладом проведення інтегрованих уроків був досвід В.О.Сухомлинського, його «уроки мислення в природі»; які він проводив у Павлиській школі для 6-річних учнів. Це, на наш погляд, інтеграція основних видів пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовлення) з метою навчання, виховання і розвитку дітей 6 7 років. У наш час ідея інтеграції змісту і форм навчання приваблює багатьох учених і вчителів-практиків.
Звичайно, предметна система не порушує логіки кожної конкретної науки і забезпечує певну систему знань, але не формує в учнів цілісного світосприйняття.
Інтегрований підхід у навчанні сприяє розширенню соціально-пізнавального досвіду учнів у руслі поставлених учителем конкретних навчально-виховних завдань, інтенсивному розвитку молодших школярів в аспекті вибраної тематики; формуванню інтересу до подій і явищ дійсності, вихованню особистості, розвиває загально-навчальні навички дітей. Однак інформативність і привабливість змісту навчального матеріалу самі собою не забезпечують ефективності його засвоєння і розвитку окремих сторін особистості молодшого школяра. Для цього необхідний такий же детальний відбір засобів засвоєння та прийомів навчальної роботи.
Запорука дійовості й реалізації нетрадиційних та інтегрованих уроків у навчанні це дотримання таких положень:
- розуміння вчителями сутності розвивально-виховних можливостей таких уроків;
- відповідність тематики змісту й засобів реалізації нетрадиційних та інтегрованих уроків до організації навчання навчально-виховним завданням, меті діяльності вчителя в даному класі;
- достатня тривалість кожного блоку навчання на інтегративній основі з метою закріплення набутих знань та умінь;
- багаторазове повторення набутих понять і умінь за допомогою виконання різноманітних завдань інтегрованого блоку навчання;
- своєчасна і доречна зміна інтегрованих блоків навчання відповідно до визначеної тематики.
При цьому, слід завжди пам’ятати, що навчання має за мету:
- формування цілісних уявлень про різні явища навколишньої дійсності, світогляду школярів;
- оволодіння знаннями в галузі математики й рідної мови, необхідними для подальшого систематичного навчання, навичками свідомого правильного читання, письма;
- формування інтелектуальних умінь і навичок, навчальних пізнавальних інтересів і властивостей особистості.
Навчально-виховна система початкового навчання поєднує процеси навчального пізнання й діяльності дитини. Інтегровані уроки та уроки нетрадиційного характеру як раз дає змогу враховувати цю особливість початкового етапу навчання за допомогою вибору відповідної тематики, добору змістового матеріалу, способів і засобів оволодіння ним.
Застосування нетрадиційних та інтегрованих уроків у навчанні сприяє розширенню соціально-пізнавального досвіду учнів у руслі поставлених учителем конкретних навчально-виховних завдань, інтенсивному розвитку молодших школярів в аспекті вибраної тематики; формуванню інтересу до подій і явищ дійсності, вихованню особистості, розвиває загально-навчальні навички дітей.
Таким чином відбувається узгодження з цілісним сприйняттям світу, характерним для дітей цього віку, і є оптимальним для використання краєзнавчого потенціалу у вихованні молодших школярів.
Підсумовуючи, наголосимо, що нетрадиційні уроки та уроки з інтегрованих змістом дають відчутні результати в розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів, формують здатність володіти своїм тілом, усвідомлювати значення самовиховання. Таким чином, змістовні й цілеспрямовані інтегровані уроки вносять у звичну систему уроків привабливу для учнів новизну, знімають суворі кордони предметного викладання, а найголовніше - інтеграція змісту і організаційних форм допомагає дітям сприймати важливі поняття, явища цілісно й водночас різнобічно.


Список літератури:
Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л., Загальна педагогіка. Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – С. 80.
Митник О., В. Шпак Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. - № 12.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.: Ґенеза, 1999.
Светловская Н.Н. Об интеграции как методическом явлении и ее возможностях в начальном обучении // Нач.шк. – 1990. - № 5. – С. 57 – 58.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освти. – К: «Академія», 2001. – С.389 – 394.










15