Методические разработки На допомогу вчителю географії

РОБОТА З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ГЕОГРАФІЇ

Вчитель Крамаренко Т.О.


Визначення поняття «творчість» багато, але практично всі вони схожі в одному: творчість – це створення чогось нового. Діти дуже близькі до природи, і творчість є невід’ємною частиною їх життя. Завдання їх батьків та вчителів – допомогти дитині зберегти творче ставлення до життя.
У доповіді «Освіта: прихований скарб», підготовленій Міжнародною комісією з питань освіти у ХХІ ст. ЮНЕСКО, відзначається: «У швидкозмінному світі одним із головних двигунів розвитку є новаторство як в економічній, так і в соціальній сферах, важливе місце повинно належати уяві і творчості, які є найбільш яскравим прикладом свободи і які можуть залишатись у небезпеці в результаті стандартизації індивідуальної поведінки».
Способи стимулювання творчої активності
Забезпечення сприятливої атмосфери. Доброзичливість з боку батьків, їх відмова від критики на адресу дитини сприяють вільному прояву творчого мислення.
Збагачення світу, який оточує дитину, різними новими предметами і стимулами з метою розвитку її пізнавальних інтересів.
Забезпечення можливостей для вправ та практики. Широке використання питань багатозначного типу в різних областях науки.
Використання особистого прикладу застосування творчого підходу до розв’язання проблем.
Давати дітям можливість активно ставити питання.

Поради батькам «Як виховати обдаровану дитину»
Я відповідаю на всі питання дитини терпеливо і чесно.
Серйозні висловлювання дитини я сприймаю всерйоз.
Я не сварю дитину за непорядок у її кімнаті, якщо це пов’язано з її творчою діяльністю і роботу ще не завершено.
Я показую дитині, що люблю її такою, якою вона є.
Я доручаю дитині посильні завдання.
Я допомагаю дитині створювати свої плани.
Я беру дитину в поїздки цікавими місцями.
Я ніколи не говорю дитині, що вона гірше інших.
Я ніколи не наказую дитину приниженням.
Я забезпечую дитину книгами та матеріалами для її занять.
Я привчаю дитину придумувати різні історії, фантазувати.
Я знаходжу час бути кожен день з дитиною наодинці.
Я дозволяю дитині брати участь у плануванні сімейних справ.
Я привчаю дитину вільно говорити з дорослими різного віку.
Я постійно хвалю дитину.
Не існує тем, які я виключаю для розмови з дитиною.
Я допомагаю дитині бути особистістю.
Я довіряю дитині.

Але треба бачити різницю між стимуляцією здорового розвитку дитини і її «парниковим вирощуванням». Батьки повинні розвивати у своїх дітях такі особистісні характеристики:
розуміння добрих якостей і визнання недоліків у самому собі і оточуючих людях;
інтелектуальну допитливість і готовність до дослідницького ризику;
повагу до доброти, чесності, дружності, терпіння;
звичку спиратись на власні сили;
уміння знаходити спільну мову і радість у спілкуванні з людьми.

Батьки створюють сприятливі умови для розвитку цих характеристик, якщо своєю поведінкою демонструють, що вони цінують дитину в моральному, соціальному та інтелектуальному плані. Адже кожна дитина – це особистість, і не можна нав’язувати їй думку батьків про те, ким бути дитині та яке вона має зайняти місце у житті.

Рекомендації щодо вироблення в дітях дослідницьких здібностей
Не займайтесь наставництвом – допомагайте дітям працювати незалежно, не давайте прямих інструкцій відносно того, чим вони повинні займатися.
Не робіть поспішних висновків на основі спостереження й оцінки, виділяйте сильні і слабкі сторони дітей.
Не стримуйте ініціативи дітей, не робіть за них те, що вони можуть зробити самі.
Навчіть дітей виділяти між предметні зв’язки.
Використовуйте важкі ситуації як область використання вмінь і навичок.
Допомагайте дітям навчитися керувати процесом засвоєння знань.
Підходьте до всього творчо.

Обдаровані діти – це діти, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, що є результатом як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Часто у спілкуванні можна почути слова «талановитий, обдарований учень». Іноді ці слова вживаються як синоніми. Ці поняття не слід ототожнювати.

Обдарованість – це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства. Ця якість формується і проявляється в діяльності. Талановитий – це той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якої-небудь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), причому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значимих процесах. Крім того, у цей термін зазвичай вкладаються ще дві ознаки: наявність виявленого творчого елемента і домінування природжених якостей.

М.С.Лейтес виділяє три категорії обдарованих дітей:
учні з ранньою розумовою реалізацією;
учні з прискореним розумовим розвитком;
учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

Учні з прискореним розумовим розвитком – це учні, які за рівних умов різко виділяються високим рівнем інтелекту, особливо бувають помітні в молодших класах. За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди буває пов'язаний з великою розумовою активністю, з ненаситною пізнавальною потребою.

Учні з ранньою розумовою реалізацією – це учні, в яких за звичайного рівня інтелекту спостерігається особливий «потяг», цікавість до якого-небудь окремого навчального предмета (до якої-небудь області науки чи техніки). Такий учень (нерідко починаючи із середніх класів) пристрасно захоплюється математикою, фізикою, біологією чи мовою, літературою, історією. Зі «свого» предмета він може виділятися, значно випереджуючи ровесників, легкістю, з якою йому дається специфіка матеріалу, поглибленістю інтересу. Уроки ж із інших предметів можуть його обтяжувати.

Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей, що виділяються своїми розумовими особливостями, не випереджають ровесників у загальному розвитку інтелекту і не проявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета, але відрізняються особливими якостями окремих психічних процесів (надзвичайна пам'ять на які-небудь об’єкти, багатство уяви або здатність до спостереження). Серед таких школярів зустрічаються учні з нелегким характером: незалежні, вперті, недостатньо контактні.

Обдаровані діти виявляють себе найбільш яскраво в таких сферах діяльності: інтелектуальний, академічних досягнень, творчості (креативності), комунікацій та лідерстві, в різних видах діяльності і руховій сфері.

1. Інтелектуальна сфера. Обдарована дитина відрізняється доброю пам’яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні задачі, зв’язано викладає свої думки, може мати здібності і дл практичного застосування знань.

2. Сфера академічних досягнень – це успіхи в опануванні читанням, математикою, природознавством.

3. Творчість (креативність). Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність, продукує оригінальні ідеї.

4. Спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкується з дорослими і дітьми, виявляє лідерство в іграх та заняттях з дітьми, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії.

5. Сфера художньої діяльності. Дитина виявляє великий інтерес до візуальної інформації, захоплюється художніми заняттями, її роботи відрізняються оригінальністю. Виявляє інтерес до музики, легко відтворює мелодії, із задоволенням співає, намагається створювати музику.

6. Рухова сфера. Тонка і точна моторика, чітка зорово-моторна координація, широкий діапазон рухів, добре володіє тілом, високий рівень розвитку основних рухових навичок.

Розвиток і виховання обдарованих і талановитих дітей розв’язують проблему формування творчого потенціалу суспільства, забезпечують можливості інтенсивного, соціального розвитку і наукового прогресу, дальший розвиток науки і культури, всіх областей виробництва і соціального життя.

Характерні особливості обдарованих дітей
Обдаровані діти мають добру пам'ять, особистий світогляд, добре розвинуте абстрактне мислення.
В обдарованих дітей добре розвинута свідомість, теоретичний спосіб мислення.

Обдаровані діти, як правило, дуже активні і завжди чимось зайняті. Вони прагнуть працювати більше за інших або займають себе самі, інколи справами, що безпосередньо не стосуються уроку.

Обдаровані діти висувають високі вимоги до себе, у них гостро розвинуте почуття справедливості, боляче сприймають суспільну несправедливість.

Обдаровані діти настирливі в досягненні результату у сфері, яка їх цікавить, для них характерний творчий пошук.

Вони хочуть учитися і досягають у навчанні успіхів. Навчання приносить їм задоволення.

Завдяки численним умінням (класифікувати, установлювати причинно-наслідкові зв’язки, планувати і прогнозувати, робити висновки) вони здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю, особливо в галузі літератури, математики, проведенні дослідів, спостережень.

Вони вміють краще оцінювати навколишню дійсність і прагнуть проникнути в суть речей і явищ, фантазувати.

Вони ставлять багато питань і зацікавлені у позитивних відповідях на них.

Урок для них особливо цікавий тоді, коли використовується дослідницький метод.

Обдаровані діти із задоволенням виконують складні і довгострокові завдання.

Обдаровані діти проявляють великий інтерес до читання, мають великий словниковий запас.

Завдяки частому звертанню до засобів інформації вони в більшості випадків уміють швидко виділяти найбільш значимі відомості, самостійно знайти важливі джерела інформації.

Порівняно зі своїми ровесниками вони краще вміють розкривати взаємозв’язки між явищами і сутністю, індуктивно і дедуктивно думати, маніпулювати логічними операціями, систематизувати, класифікувати й узагальнювати їх.
Чимало з них ставлять перед собою завдання, виконання яких вимагає багато часу.

Для обдарованих дітей характерне почуття гумору, вони мають добре здоров’я, життєрадісні, хоча зрідка зустрічаються з поганим здоров’ям.

У них перебільшені почуття страху, емоційна залежність, емоційна незбалансованість порівняно з їхніми однолітками.



Робота з обдарованими учнями на уроках
Обдарованим школярам необхідно приділяти значну увагу. Такими заходами, які дозволяють удосконалити навчально-виховний процес з обдарованими дітьми, дати їм не тільки глибокі і міцні знання, але й озброїти їх практичним розумінням основ географічної науки, є олімпіади юних географів, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт екологічно-природничого профілю, КВК, вікторини.

Великого значення набуває при цьому творча пізнавальна діяльність школярів. В її основі лежить процес удосконалення засвоєних знань, використання їх у нових ситуаціях, створення нових способів розв’язування задач, пошук відповідей на поставлену проблему.

Під час відбору змісту уроку необхідно врахувати основні знання і вміння, якими повинні володіти учні на уроці, не перевантажувати, його другорядними деталями. Одночасно треба пам’ятати про включення в урок цікавого матеріалу, новин про досягнення географічної науки, коротких довідок з історії наукових відкриттів, щоб розбудити у школярів зацікавлення до вивчення географії. До цієї роботи варто долучити учнів, які цікавляться предметом.

Під час роботи з обдарованими дітьми можуть бути використані такі форми навчання: індивідуальні, фронтальні, групові, фронтальні заняття-дискусії, семінари, дебати, організаційно-діяльні ігри (ОДІ), рольові ігри.
Для обдарованих дітей з успіхом можна використати нові організаційні форми: «Поле чудес», заняття клубу «Що? Де? Коли?», індивідуалізовані програми навчання. Особливою популярністю серед обдарованих дітей користуються дискусійні форми (симпозіуми, дебати, бесіди за круглим столом, невеликі сесії, ділові бесіди типу інтерв’ю, шкільні лекції, семінарські заняття.

Серед засобів навчання важливе місце займають дидактичні матеріали, які вчитель використовує для залучення учнів до роботи з книжкою, іншими джерелами знань, для організації самостійних робіт на уроці і вдома, а також для оперативного контролю за засвоєнням знань. Варто звернути увагу на використання кросвордів, розв’язання яких викликає в дітей жвавий інтерес і стимулює їхню розумову діяльність. Кросворди можна використовувати як на уроці, так і в позакласній роботі.

Таким чином, ефективність застосування того чи іншого методу залежить від індивідуальних якостей учителя, його вміння з допомогою різних прийомів уключати творчих, здібних школярів до активної пізнавальної діяльності, спрямовувати їх зусилля на поглиблене оволодіння знаннями і вміннями.


ОРГАНІЗАЦІЯ САМООСВІТИ
НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ
Вчитель Крамаренко Т.О.

Головним завданням освіти ХХІ століття стає не стільки оволодіння сумою знань, скільки розвиток творчого самостійного мислення школярів, а також формування вмінь і навичок, необхідних для самостійного пошуку, аналізу й оцінювання інформації. Для виконання цього завдання недостатньо підручника, хрестоматії і традиційного керування процесом навчання. Необхідний доступ до значно більш широких і різноманітних джерел інформації. Але головне, що необхідно, – це забезпечення умов для накопичення досвіду самостійного набуття нових знань на основі застосування раніше засвоєних.
А.Маслоу стверджує: «Якщо освіта допоможе людині усвідомити свої вищі потреби, якщо вона сприятиме її самореалізації, то дуже швидко ми зможемо побачити світанок цивілізації нового типу. Люди стануть сильними і здоровими, господарями свого життя. Людина стане відповідальною за свою долю, керуватиметься цінностями розуму, перестане бути байдужою до навколишнього лиха, братиме активну участь у перебудові суспільства».
Саме набуття життєво важливих компетентностей, як уважається в багатьох розвинених освітніх системах, дає можливість дитині орієнтуватися в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, ринку праці, що швидко розвивається, подальшому отриманні освіти.
В українській та російській педагогіці поняття «компетентність», «компетенція» розглядаються вже кілька десятиліть. За визначенням Хуторського, компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості: знань, умінь, навичок, способів діяльності.
Освітня компетентність – це певний рівень розвитку особистості учня. Він пов'язаний насамперед з якісним оволодінням змістом освіти. Але компетенція передбачає не лише сукупність знань і вмінь учня. Це поняття розглядається також як володіння загальними або ключовими вміннями, здатність розв’язувати проблеми, готовність діяти й виконувати поставлені завдання.
Найважливішим завданням модернізації освітньої системи України є формування в молоді здатності до самоосвіти. Сучасний рівень повинен набувати критичного і творчого мислення, тобто вміння контролювати інформацію, ставити її під сумнів, об’єднувати, опрацьовувати й систематизувати, писати тексти й виступати перед аудиторією, володіти навичками ділової комунікації, здійснювати пошук ефективних способів діяльності, бути «членом команди».
Технологією, що має можливість розв’язати всі ці питання, є методика розвитку критичного мислення на основі читання й письма. Розвиток критичного мислення в школяра – це ментальний процес, що починається з отримання інформації й закінчується ухваленням рішення. Проект «Читання й письмо для критичного мислення» (ЧПКМ) – це спільний проект освітян усього світу. Мета цього співробітництва – запропонувати школі навчальні методи, що розвивають критичне мислення учнів різного віку на матеріалі різних предметів.
Методична структура уроку за методикою розвитку критичного мислення
І. Евокація (стадія актуалізації, виклику)
На цьому етапі здійснюються кілька важливих пізнавальних операцій: учні згадують усе, що знають з певної теми. Первинне заглиблення в тему дає можливість визначити рівень власних знань. Цей етап важливий тим, що міцні знання можуть бути сформовані лише на основі вже відомих фактів, тобто на основі життєвого досвіду. Таким чином, відбувається активізація розумової діяльності учнів, активізація мовлення. У свою чергу, проговорюючи свої думки, учні переходять на рівень самосвідомості, зацікавлення, що спрямовує їх на дослідження теми. При цьому визначається мета отримання нових знань.
Основні етапи роботи на стадії евокації:
- групова «мозкова атака» з теми;
- запис інформації, отриманої в результаті «мозкової атаки», на дошці.
ІІ. Осмислення (власне читання або вивчення нового матеріалу)
У цій фазі уроку учень вступає в контакт із новою інформацією та ідеями. Це можуть бути читання, слухання розповіді, проведення експерименту. Це етап навчання, протягом якого вчитель має найменший вплив на учня. У цей час учень може самостійно підтримувати свою зацікавленість роботою.
Існують педагогічні стратегії (методики) для того, щоб допомогти учням підтримати зацікавленість у роботі. Одна з них – інтерактивна система позначок для ефективного читання й мислення.
Система позначок – спосіб моніторингу розуміння. Читаючи в такий спосіб, учні глибше розуміють текст, зіставляють свої знання з тим, про що дізналися в процесі читання. Виникає зв'язок між відомим і новим, створюються умови для формування інформаційних компетентностей учнів.
ІІІ. Рефлексія (розмірковування після читання або вивчення, самоаналіз відомого)
Під час рефлексії учні узагальнюють новий вивчений матеріал, реструктуризують свої схеми для включення нових понять. На цьому рівні учні перетворюють нові знання на свої власні, забезпечують тривалість знань.
Ступінь рефлексії реалізується під час перегляду результатів «мозкової атаки», проведеної до читання тексту. При цьому відзначається, що зі сказаного підтвердилося в ході читання, а що – ні.
Далі учні можуть скласти таблицю, що графічно допомагає узагальнити позначки, які робилися під час читання, написати мініатюру або скласти схеми з теми.
Після цього організовується обговорення, визначається, чи потрібна додаткова інформація з теми. Під час цієї роботи учні переглядають текст, обговорюють, обмірковують його зміст.
На стадії рефлексії реалізуються такі важливі завдання:
- учні краще розуміють те, що можуть уявити й описати своїми словами: «те, що я чую, я забуваю; те, що я бачу й чую, я трохи запам’ятовую; те, що я бачу, чую й говорю, я починаю розуміти»;
- відбувається активний обмін думками, висловлюваннями.
Керуючи навчальним процесом, учитель стає чимось більшим, ніж просто канал передачі інформації. Він стає партнером у навчальному процесі, в який учень повинен привнести активне мислення й чимало енергії.
Отже, запропонована методична система дає вчителеві можливість активізувати мислення, залучити учнів до самостійної творчої продуктивної діяльності.
Формування мотивації навчальної діяльності
Одним зі шляхів формування позитивного ставлення дітей до навчання є створення системи мотивів діяльності. Система мотивів забезпечує визначення поводження учнів та їх ставлення до вивчення того чи іншого предмета. У педагогіці виокремлюється п’ять груп мотивів, що тісно взаємозалежать:
- соціальні мотиви;
- комунікативні мотиви;
- пізнавальні мотиви;
- мотиви відповідальності;
- мотиви перспективи.
Соціальні мотиви передбачають формування в підлітків свідомого ставлення до навчання; комунікативні – формування позитивного ставлення до навчання під впливом оточення – батьків, учителів, друзів. Пізнавальні мотиви розглядаються в педагогіці як прагнення учня до нових знань, бажання самостійно вивчити та зрозуміти нове. Мотиви відповідальності розглядаються як результат інтеграції всіх психічних функцій особистості й суб’єктивного сприйняття навколишнього середовища. Мотиви відповідальності формують почуття відповідальності перед батьками, друзями, учителями. Мотиви перспективи пов’язані з визначенням мети навчання, набуття й розширення знань. Мета може бути далекою і близькою. Близьку мету завжди визначає вчитель. Це забезпечення учня методикою оволодіння складним навчальним матеріалом, поглиблення його знань за рахунок додаткової літератури, факультативних занять.
Програма всіх шкільних курсів географії характеризується підвищеною вимогливістю до науковості й максимального розвитку самостійності учнів під час вивчення навчального матеріалу. Згідно з переліком ключових компетентностей, розроблених українськими педагогами, учня необхідно навчити самостійно отримувати знання з різних географічних посібників: карт, таблиць, графіків, діаграм, тексту. Основними видами навчально-пізнавальної діяльності учнів мають стати групові та індивідуальні проекти, практичні завдання, наукові досягнення.
Але, на жаль, як свідчать дані анкетування вчителів і школярів, лише третина учнів володіє елементарними вміннями самостійної роботи з текстом і додатковим матеріалом навчального посібника; у більшості учнів не сформовані належні вміння роботи з підручником, а після закінчення школи учні практично втрачають набуті в школі знання й уміння. Тому вчитель повинен насамперед навчити дітей прийомів навчальної діяльності. Прийоми навчальної роботи – це більша або менша система дій, що виконуються в певній послідовності. Навчити учнів прийомів роботи з текстом параграфа, картою, рисунком, таблицею, схемою, розміщеними на сторінках підручника, надати їм навичок виконання домашніх завдань – означає озброїти їх засобами самостійного набуття й застосування знань.
Більшість учителів приділяють недостатньо часу роботі з підручником на уроці. Однак підручник з географії є своєрідним нормативним документом. Підручник – один з найважливіших елементів навчально-методичного комплексу, що забезпечує вивчення курсу географії в школі. Саме через нього реалізуються мета і завдання навчальної програми й відбивається її зміст. Водночас сучасний підручник географії – це своєрідний дидактичний комплекс, що може виступати самодостатньою системою або універсальним способом навчання. У шкільному підручнику стисло реалізовано основи досягнень науки, педагогіки й методики. Учитель же виступає в ролі своєрідного посередника між підручником і учнями.
Як навчити дитину любити читати підручник?
Читання є головним способом, з допомогою якого люди все життя отримують інформацію. Але якщо розглянути піраміду засвоєння знань, то стане очевидно, що за допомогою читання засвоюється лиш 10 % знань. Отже, мало просто навчитися читати. Великий Ґете писав: «Скільки часу й праці потрібно витратити на те, щоб навчитися читати? Я витратив на це 80 років і все-таки не можу сказати, що я досяг своєї мети».
Учень повинен навчитися читати вдумливо, лише тоді почнеться процес мислення й навчання. Слід навчити читати текст так, щоб дитина могла засвоїти знання, отримані під час самостійного читання, й оперувати ними. У вивченні географії читання нового тексту є головним способом подачі інформації, тому вчитель опанувати прийомами навчання учнів самостійного читання.
Учні повинні мати достатньо часу для читання (часто такого часу вони просто не мають). Поки учні не сприйматимуть процес читання як приємний і корисний для себе, вони не читатимуть за власним бажанням.
Учителеві необхідно створити на уроці умови для безперервного читання мовчки. У класі в цей час має бути тихо, жодних розмов – лише читання. Це має бути обов’язковим правилом. Читати в класі повинен кожний. Навіть той, хто не любить читати або погано читає, повинен читати самостійно. Поступово учні звикнуть і вже чекатимуть на хвилини самостійного читання.
Учні повинні навчитися цінувати цей час. Спочатку читання може тривати 8-10 хвилин, а в міру звикання учнів час самостійного читання можна збільшити до 15-18 хвилин.
Учні повинні знати, з якою метою вони читають і чого вони повинні навчитися в результаті роботи над текстом, тобто читання має бути мотивованим. Лише тоді це буде читання для себе.
Учням обов’язково слід дати можливість відреагувати на прочитане. Діти повинні мати можливість висловити своїми словами те, про що вони дізналися. Учитель повинен зробити все можливе, щоб учень відчув радість від того, що самостійно опанував новими знаннями.
У навчанні школярів прийомів роботи з текстом підручника основну вагу слід приділити тому, щоб учень почав сприймати текст як цілісну систему, зумів відокремлювати головне від другорядного, знаходити нові й незрозумілі терміни.
Інтерактивна система позначок
Щоб підтримати в дітей зацікавленість роботою, під час роботи з текстом параграфа їм можна запропонувати використати інтерактивний метод позначок за методикою розвитку критичного мислення:
«
·» – я це знаю;
«+» – нова інформація;
«?» – хотілося б дізнатися докладніше.
Суть методу полягає в тому, що, читаючи текст і роблячи позначки, дитина має аналізувати й зіставляти прочитане. Читаючи текст, учні будують нове розуміння на базі попередніх знань. Цей метод активізує учнів, оскільки навчання є активною і цілеспрямованою діяльністю.
Не обов’язково робити позначки на кожному рядку, позначка має показувати розуміння учнем частини інформації в цілому. Можна обмежитися однією-двома позначками на абзац – іноді більше, іноді менше. Усе залежить від кожного учня індивідуально.
Позначки є важливим знаряддям, оскільки дозволяють учням активно перевіряти своє розуміння того, що вони читають.
Ситуація, коли читач, закінчуючи читання сторінки, не може пригадати прочитане, досить поширена. Вона є яскравим прикладом читання без розуміння, без активної пізнавальної зацікавленості, читання без перевірки засвоєння.
Фаза засвоєння змісту є визначальним моментом навчального процесу, хоча можливості навчання можуть залишитися невикористаними, якщо учень не зацікавлений.
Практичні рекомендації щодо моделювання уроку
із самостійним вивченням учнями нового матеріалу
Як організувати урок, на якому учні самостійно вивчають новий матеріал, а вчитель керує їхньою роботою? Досвід показує, що учні повинні бути підготовлені до таких уроків, тобто володіти певними вміннями й навичками, що допомагають самостійному набуттю знань. Щодо структури урок самостійного отримання знань слід розділити на три частини.
Перша частина – евокація й мотивація навчальної діяльності, виявлення в учнів наявних знань.
Друга частина – самостійне засвоєння учнями нових знань.
Третя частина – стадія рефлексії, або самоаналізу.
Мотивація навчальної діяльності, виявлення в учнів наявних знань
Мета цього етапу – викликати інтерес до досліджуваної теми. Суб’єкт навчання повинен бути налаштований на ефективний процес пізнання й особисто в ньому зацікавлений. Він повинен розуміти, що саме й навіщо він робитиме. Без виникнення цих внутрішніх сил: мотивів учня й мотивації навчальної діяльності – не може бути ефективного пізнання. Із цією метою можуть бути використані прийоми, які створюють проблемні ситуації, викликають подив та інтерес до теми.
Мозкова атака
Інтерактивним прийомом виявлення в учнів наявних знань є «мозкова атака». Перш ніж розпочати вивчати нову тему, можна запропонувати дітям подумати, що вони знають про досліджуване питання.
Учитель говорить: «Упродовж 2-3 хвилин, не відриваючи руки, запишіть те, що ви знаєте з цієї теми. Важливо записати все, що спадає на думку. Немає значення, правильно це чи ні». Протягом уроку під керівництвом учителя всі неправильні моменти буде виправлено, а учні запам’ятають правильну інформацію.
Тепер діти можуть обговорити записану інформацію в парі зі своїм сусідом і порівняти її, а потім обговорити в класі. Уся інформація записується на дошці. Можливо, виникнуть розбіжності в поглядах. Учитель подеколи запитує, чи всі згодні з певним твердженням, підводить до розв’язання нових, необхідних питань.
Роль учителя – спрямувати роботу, виявити думки учнів і уважно дослухатися до учительських ідей. «Мозкова атака» проводиться або на початку уроку, щоб виявити в учнів наявні знання, уміння й навички, або наприкінці його, коли базові знання вже є й необхідно розв’язати питання і ситуації творчого рівня. Діти із задоволенням за кілька хвилин самостійно або в парі змалюють те, як вони зрозуміли вивчене питання.
Асоціювання
На початку уроку зручно використовувати такий прийом навчання, як асоціювання. Учні мають можливість вільно й відкрито висловлювати свої думки, здійснювати зв'язок між окремими поняттями. Етапи асоціювання прості:
Напишіть центральне слово або фразу на дошці чи аркуші паперу.
Запишіть слова і фрази, що спадають на думку з теми, не виносячи суджень із приводу правильних або неправильних думок. Тримайте їх у пам’яті протягом уроку.
Установіть зв'язок між цими поняттями.
Асоціювання можна використати й на стадії обмірковування та підбиття підсумків вивченого матеріалу. (Доведіть, що Азовське море не є затокою Чорного і являє собою природний комплекс. 8 клас).
Усвідомлення. Вивчення нового матеріалу
Ще в ХІХ ст. А.Дистервег писав про те, що просто передати людині знання неможливо. Опанувати ними людина може лише шляхом власної діяльності. Наповнити розум не можна, він сам має все засвоїти. Тому організація цього етапу уроку і є мірилом педагогічної майстерності та зрілості вчителя. Сенека вчив, що «думка вчителя, яка спонукає думку дитини, – головне на уроці». Учителеві необхідні глибокі знання вікової психології. Відомо, що учні 5-7 класів не можуть довго утримувати увагу на одному виді діяльності, а старшокласники вже можуть протягом тривалого часу працювати самостійно з різними джерелами інформації, планувати свою діяльність.
Якщо частина матеріалу уроку важка для учнів, тобто передбачає нові поняття, пояснення закономірностей тощо, учитель викладає його сам, готуючи при цьому ґрунт для самостійної роботи. Але якщо вчитель упевнений, що учні володіють необхідними компетенціями, то може сміливо запропонувати всю тему або частину її для самостійного вивчення. Цього моменту учні вже чекали й залучаються до процесу самостійного тихого читання за допомогою прийому читання з позначками й роботи з картами атласу. Після самостійного читання текст обов’язково потрібно обговорити.
Стадія рефлексії, або самоаналіз
На цій стадії учень перетворює нові читання на свої власні, оскільки висловлює їх своїми словами. Під час обговорення тексту особлива увага звертається на матеріал під позначкою «плюс», тобто на не відому раніше інформацію. Застосування таких прийомів, як взаємні або різнорівневі питання, складання сенкана, «Залиш останнє слово для мене», групове опитування, діалог, дозволяє учням ще раз переглянути текст нового матеріалу й обміркувати його зміст. Наприкінці уроку вчитель повинен ще раз повернутися до записів на дошці, зроблених під час мозкової атаки, уточнити, що зі сказаного підтвердилося в ході читання, а що – ні.
Домашні завдання
У процесі самоосвіти домашні завдання відіграють значну роль. Після роботи в класі під керівництвом учителя для учнів важливо самостійно перечитати й переосмислити вивчений матеріал удома, вдуматися в зміст нових географічних термінів, навчитися правильно писати й вимовляти їх, закріпити знання під час роботи з картою.










15